Коли бабуся Зоряни ще була жива, не раз просила: «Ходи, донечко, зі мною до церкви. Дівчатам добру долю Господь роздає. То й ти попроси у Господа для себе долі».
Але Зоряна не сприймала серйозно слова бабусі. Вона – студентка, в суботу до пізньої ночі на дискотеці, а в неділю зранку йти до церкви вона і не може, і не хоче. А доля, вона і так у неї буде добра, вона ж от яка красуня.
І справді, коли Зоряна приїжджала до бабусі в село, всі хлопці кружляли коло неї в надії, що вона вибере когось із них. Але дівчині найбільше припав до душі голубоокий Тарас. Любила його, сохла за ним, нікого, крім нього бачити не хотіла. Бабуся не раз попереджала, що не пара він їй, він – він звичайний сільський парубок, ласий на дівчат, а вона – справжня міська панянка, до того ж, неабияка красуня.
Але хіба молодість, засліплена любов’ю, здатна почути голос розуму… Зоряна розчинилася у вирі почуттів до Тараса і геть втратила пильність.
Якось приїхала вона черговий раз в село, бачилася з коханим, а коли збиралася додому, бабуся відірвала їй листок з свого настільного календаря, де була дата 14 жовтня. Тоді вона і розповіла внучці секрет, що якщо яка дівчина хоче заміж, то в свято Покрови має піти до Божого Храму, помолитися до Богородиці словами: «Ой ти, Мати, святая Покрівонько, накрий мою голівоньку. Дай, Боже, сватів дочекати, весілля справляти!».
А щоб онука не забула, бабуся написала ці словами на цьому листочку. Зоряна взяла його, поцілувала бабусю і пообіцяла, що виконає її прохання, обов’язково зайде до церкви. Але, коли приїхала додому, забула про свою обіцянку.
А потім чорна звістка прийшла з села – Тарас одружився з іншою, донька голови сільської ради стала його нареченою. І саме в той день дівчина зрозуміла, що вже не одна, бо чекає дитину від коханого.
Зоряна саме закінчувала останній курс університету. Батьки хоч і добряче посварили, але прийняли доньку з онукою до себе. Мама навіть потім з роботи звільнилася, щоб відпустити Зоряну працювати.
Донечку назвали Оксанкою. Батько доньки жодного разу так і не побачив, він і не знав про її існування. Донечка росла, а Зоряна, заручена підтримкою мами, всю себе віддала роботі…
Осінь видалася неймовірно теплою. Зоряна любила цей шурхіт золотих листочків під ногами. Бабусі давно не стало, в село вона більше не їздила. І донечка підросла, скоро 10 років буде. На роботі Зоряна отримала непогану посаду – керівника великого відділу. Можна було б сказати, що життя вдалося, але хотілося ще чогось – можливо, тепла і турботи від чоловіка, якого у неї не було. Чи то не змогла забути Тараса, чи то зневіра поселилася в її душі.
Інколи, коли було геть важко, Зоряна по дорозі на роботу чи додому забігала до церкви. В той день теж зайшла, людей в храмі було багато, вона зрозуміла, що то, напевно, якесь релігійне свято. Глянула на телефон – 14 жовтня, і згадала про Покрову. Вона вийняла із сумочки паспорт, де на останній сторінці був акуратно вкладений листочок з календаря, який бабуся їй подарувала колись давно.
Вона відкрила його і почала читати слова, які 11 років тому написала на листку бабуся: «Ой ти, Мати, святая Покрівонько, накрий мою голівоньку. Дай, Боже, сватів дочекати, весілля справляти!». Прочитала і розсміялася – яке весілля: їй 32 роки і вона мама своєї найріднішої десятирічної донечки. Склала акуратно листочок, прочитала звичну молитву і пішла на роботу.
***
Коли Андрій Іванович, директор фірми, 35-ний неодружений, заможний і перспективний чоловік з усіх жінок на фірмі вибрав Зоряну і запропонував їй заміж, вся фірма смакувала цю новину ще довго. Мовляв, що він у ній знайшов?
Але Андрію давно подобалася Зоряна, він довгий час придивлявся до неї. А дитина зовсім не заважає – він любить Зоряну, а значить, полюбить і її доньку.
Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.