Кoмунicтичнi виpoдки. Як кaти НКВД нaживaлиcя на небіжчикax

Кати НКВД перетворили масові страти в прибутковий бізнес.

У 1920-ті в ОГПУ ще вівся облік конфіскованих речей у засуджених до розстрілу . В роки ж Великого терору тобто в 1937-38 роках НКВД перетворилася в мародрську організацію: чекісти відбирали у смертників речі і гроші, найчастіше пропивали їх. Знімали золоті коронки; займалися приписками – нібито потрібні гроші на харчування – хоча люди давно вже були розстріляні, а банально гроші присвоювалися.

1

Історик Олексій Тепляков з архівів спецслужб зібрав, мабуть, найбільший перелік службових злочинів НКВСівців. Частина з них він описав у своїй монографії «Процедура: виконання смертних вироків в 1920-1930-х роках». “Блог Тлумача” публікує частину його матеріалів.

Роздягання до білизни або догола було постійним звичаєм в радянській розстрільної практиці 20-40-х років (виявлені в 1979 році численні муміфіковані трупи на розмитій річкою території Колпашевскої в’язниці були саме в нижній білизні). Правда, якщо стратили за містом, то, як показують розкопки останніх років, в могилах виявляються взуття, залишки верхнього одягу і дволі численні особисті речі. Верхній одяг засуджених зазвичай вилучався в дохід держави, цінні речі розподілялися за безцінь (або розкрадалися) чекістами, ними також торгували в особливих магазинах.

Ці спецмагазини були відкриті в період «Великого терору», а в роки громадянської війни присвоєння майна засуджених здійснювалося відкрито. ЧК спочатку була не тільки каральною, а й мародрською організацією. У серпні 1919 року ВЧК видала наказ про те, що речі розстріляних концентруються у видного чекіста А.Беленького – начальника охорони Леніна – і розподіляються за вказівкою Президії ВЧК.

2

Награбоване йшло, в першу чергу, начальству. Сам Ленін отримав від госпвідділу Московської ЧК рахунок за отримані костюм, чоботи, підтяжки, пояс – всього на 1.417 руб. 75 коп. У Петрочека «був свій рахунок в Нарбанку, на який надходили конфісковані у засуджених гроші та виручка за продаж їх майна; рядові чекісти не гребували торгувати одягом і взуттям страчених і, траплялося, пропонували викупити все це їх родичам».

За словами академіка В.Вернадського, «чиновники надзвичайного стану справляють враження низинного середовища – розмови про наживу, йде оцінка речей, ніби в крамниці лахмітника».

Але якщо в роки Громадянської та в 1920-і ВЧК-ОГПУ вели облік відібраних у засуджених до розстрілу речей, звітували за них, то під час Великого Терору НКВД перетворилася в мародерську організацію.

Після розстріляних в 1937-1938 рр залишилося багато одягу, який постійно намагалися пограбувати (наприклад, в Якутії); в Тобольську і Куйбишеві (колишньому Каїнське) його в 1938 році за наказами начальства спалювали, але далеко не весь: чекісти привласнювали собі костюми, дохи, шапки. Пограбування розстріляних стало стійкою традицією: А.Мосолова, заступника голови Омської губчека, в 1921 році губком РКП (б) виключив з партії (ненадовго) саме за самовільний розподіл речей розстріляних серед підлеглих і червоноармійців.

У 1939 році колишній начальник особливої ​​інспекції новосибірської облміліції І.Чуканов свідчив, що начальником управління НКВС І.Мальцевим «заохочувалося мародерство, він не приймав ніяких заходів до тих, хто знімав цінності з заарештованих, засуджених до ВМП».

3

Підтверджуючи ці слова Чаканова, оперуповноважений карного розшуку Куйбишевського райвідділу УНКВД по Новосибірській області Михайло Качан показував: «При виконанні вироків вилучалися гроші, які потім витрачалися на пиятики. Одного разу ми знайшли мало грошей, так Малишев сказав, що сьогодні були бідняки. Ці гроші нікуди не здавалися … У одних китайців були вилучені гроші 500 рублів, а потім їх не знайшли ».

Діставалися Каінск душителів і золоті речі.

(Каінск душителі – термін, прийнятий навіть у НКВД кінця 1930-х. Місцеві НКВСівці, в спробі «раціоналізаторства», вирішили замінити розстріл засуджених до страти задушенням, «щоб заощадити для країни патрони».

Колишній начальник Куйбішевського оперсектора УНКВС по Новосибірської області Л .Ліхачевский в серпні 1940 року показував (будучи арештований в листопаді 1939 р за порушення законності): «Засуджено до ВМ за 1937-1938 роки [по Куйбишевському оперсектору] близько 2 тисяч осіб. У нас застосовувалося два види виконання вироків – розстріл і удушення. Спалюванням не займалися. Спалювали [іноді] тільки трупи. Всього задушили приблизно 600 чоловік.

Операції проводилися таким шляхом: «в одній кімнаті група в 5 чоловік пов’язувала засудженого, а потім заводили в ін. Кімнату, де мотузкою душили. Всього йшло на кожну людину по одній хвилині, не більше».

Деякі із співробітників НКВС змагалися в умінні вбити засудженого з одного удару ногою в пах. Страченим забивали рот кляпом, причому у секретаря райвідділу С.Іванова був спеціальний ріжок, яким він роздирав роти, вивертаючи зуби опірним. Цей садист походжав під час «ліквідації» в білому халаті, за що його колеги прозвали Іванова «лікарем».)

4

На Алтаї було те ж саме: помічник начальника алтайського управління НКВД Г.Бірімбаум і начальник опервідділу В.Лешін в 1938 році привласнювали гроші, відібрані у заарештованих. Бірімбаума засудили за масові порушення законності, а Лешин, який справно брав участь у розстрілах, отримав всього лише сувору догану за систематичне пияцтво і недбалість, благополучно продовжуючи роботу в НКВС і в 1940-і.

Точно так же привласнювали гроші і цінності своїх жертв розстрільні команди УНКВС по Ульянівській області. Магаданському начальнику УНКВД по Дальстрою В.Сперанскому в числі різноманітних кримінальних звинувачень ставилася і трата 80 тис. Рублів, вилучених у заарештованих, велика частина яких була відправлена ​​на розстріл.

Повсюдно грабували засуджених чекісти України. Колишній старший вахтер Запорізького міськвідділу УНКВС по Дніпропетровській області Г. Доре-Піонтошко 22 травня 1939 року дав наступні покази:

«З початком першої операції по куркульству колишній тоді заст. поч. міськвідділу в Запоріжжі Янкович віддав розпорядження мені знімати з усіх розстріляних верхній одяг і костюми. Вахтер Сабанський обшукував трупи, збирав гроші і ці гроші після вироку витрачалися на вечерю з випивкою. У цій справі участь брали Янкович і Ріхтер – кол. в той час поч. фельдзв’язку, а згодом поч. АГВ Одеського УНКВС.

Коли ж почали йти на вироки заарештовані без грошей (тому що був введений порядок, що гроші відбиралися під час арешту), то, за розпорядженням Янковича, а згодом начальника міськвідділу Б.Болдіна, з санкції колишнього начальника УНКВД П.Коркіна, домовилися, що кожному етапованому з в’язниці на розстріл видавалося на руки по 3 рублі, нібито для харчування на етапі, але в дійсності ці гроші за незначним винятком ніколи на них не витрачалися, а під виглядом придбання для них продуктів відбиралися, наводилися вироки у виконання, а потім за участю Янковича, мене, Мащенко, Савічева, Сабанського, Новикова (працівника гаража) влаштовувалася випивка і вечеря в тій же кімнаті, де виконувались вироки.

5

Знятий одяг з розстріляних йшов в комору. Різночасно при Янковичу ділили речі засуджених Савічеву, Хлебникову (бухгалтеру ГО), мені, Сабанський і Мащенко. Найбільша кількість відправлялося на квартиру Янковичу. Нахабство Янковича доходила до того, що, коли розстріляли одного інженера з заводу №29, то присутній тут же Янкович велів зняти з нього костюм і пальто і віднести до нього в кабінет, що і було зроблено ».

У лютому 1939 року під судом трибуналу опинилися працівники внутрішньої в’язниці УНКВС по Харківській області: начальник в’язниці В.Кашін, помічники коменданта П.Таран і П.Топунов, наглядачі І.Рудь, С.Руденко і Г.Пушкарёв. Судом було встановлено, що вони впродовж чотирьох місяців в 1937-1938 роках відбирали гроші у смертників, супроводжуючи грабежі побиттям.

Мало того, мародери вибивали у розстріляних золоті зуби, а різні речі своїх жертв продавали на ринку. Вибір у них був рясний: в підвалі в’язниці Харківського УНКВД тільки з 9 серпня 1937 по 11 березня 1938 року було розстріляно 6.865 чоловік.

Спочатку Кашин і Руденко були засуджені до вищої міри, але військова колегія Верховного Суду СРСР замінила їм розстріл на 10 років ув’язнення; Таран і Рудь відбулися 5 роками таборів, Пушкарьов – 2,5 роками виправних робіт, а Топунов – умовним покаранням.

6

У 1941 року військовим трибуналом військ НКВС Київського військового округу була засуджена група працівників – виконавців вироків – Уманського РВ НКВС, які в кінці 1937 роки займалися мародерством. Глава групи катів С.Абрамовіч і підлеглі йому Г.Петров, Л.Щербіна, Н.Зудін і інші знімали з засуджених до розстрілу одяг і відбирали гроші. Абрамович основну частину грошей залишав собі, а рештою ділився з рядовими

джерело