Морпіх «Іскра»: «Подивився на черевик, а він увесь червоний від моєї ж крові»

На початку липня поточного року на Донеччині поблизу Широкіного осколкові поранення отримав 20-річний морський піхотинець матрос Владислав Ж. із бойовим позивним «Іскра». Після надання першої допомоги у мобільному шпиталі, хлопця терміново доправили вертольотом до Харкова. Там фахівці Військово-медичного клінічного центру Північного регіону провели необхідні операцій та направили юного захисника України на шлях одужання. Але, на жаль, хірургічного втручання не оминути йому й у майбутньому.джерело

“Все сталося за лічені секунди. До нас на позиції прибула тилова машина із бутильованою водою. Я заліз до кузова, щоб розвантажувати. Далі хлопок, дим – і я вже на землі біля автівки. Спочатку болі не було, спробував піднятися на ноги, але не зміг. По тілу пробігла різка біль у правій гомілці. Подивився на черевик, а він увесь червоний від моєї ж крові”, – пригадав хлопець. Окупанти спрямували свій ПТУР точно у кабіну вантажівки. Кілька морських піхотинців отримали поранення різного характеру.

Отямившись, Владислав відчув сильну кровотечу на плечі і грудях. А витерши піт з обличчя, зрозумів, що й там його «покоцало» уламками ворожої ракети. Та хлопець не розгубився, не запанікував. Все як вчили командири… Сам наклав джгута трохи вище від поранення і став чекати на медика, який неподалік уже клопотався з двома важкопораненими.
Останнє, що запам’ятав Владислав, коли його вивозили з поля бою, – дим над вогневими точками російських окупантів, які отримали відповідь з усіх калібрів від українських морпіхів. Потім від великої втрати крові йому погіршало.

“Це вже моя друга ротація до району бойових дій на Українському Донбасі. У першу я попросися сам, бо тоді мені було менше 20 років і за законом міг би відсидітися у ППД частини. Тоді, у 2018-му я майже 10 місяців провів неподалік Маріуполя і своє перше бойове чергування на спостережному пості не забуду ніколи. То була зима і саме тієї холодної ночі окупанти шукали слабкі місця в нашій обороні, випробували нас. Набоїв я тоді чимало використав, та ворог не просунувся ні на сантиметр” – пригадав Владислав.

«Іскра», як називають запального хлопця у рідному підрозділі, родом з Миколаївщини. По завершенню школи у 2016 році вступив до престижного вишу – Львівського Національного університету імені Івана Франка. Думав стати юристом. Під час навчання вступив до лав місцевої самоборони, де вивчив основи військової справи та отримав потужний заряд патріотизму. А вже по закінченню першого курсу вирішив піти в академвідпустку, щоб поступити на військову службу за контрактом. Йому пощастило потрапити до лав бійців окремого підрозділу Морської піхоти, розташованого на узбережжі Азовського моря.

“У цей важкий для країни час мені, як громадянину України, вкрай важливо боротися з її ворогами, робити щось корисне для свого славного народу”, – розповідає поранений боєць. “Як же інакше. Майже щодня українці гинуть на Сході і я просто не зміг спокійно сидіти на парах у Львові. Мама не одразу, але погодилася із моїми поглядами і тепер дуже пишається моїми першими особистими перемогами.”

Як стверджують військові медики, в Харкові Владислав лікуватиметься ще півтора-два місяці. Попереду ще операція із видалення уламків, що залишилися в плечі. А ось термін реабілітації буде залежати від морального настрою самого пацієнта та його бажання стати на ноги. Втім, беручи до уваги міцний організм та оптимізм «Іскри», на це піде ще декілька місяців.

“Дуже хочеться скоріше позбавитися від уламків російського ПТУРа – від цього «окупанта» в тілі. Також мрію скоріше повернутися на Донбас до свого підрозділу. Там же усі мої кращі друзі, як кажуть, перевірені боєм. Щодо ж, втраченої крові та серйозних ран, то у мене ще чимало сил для боротьби із ворогами і участі в параді Перемоги над російськими окупантами”, – із посмішкою сказав Владислав.

Дмитро Горбунов, «АрміяInform»

За матріалами: Інформаційне агентство МО України у м. Харків

Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.

Поділись з друзями...