Порошенко Зіграв Сам Із Собою Злий Жарт — Журналіст

Взимку 2012-го Петро Порошенко покликав групу журналістів до спорткомплексу 5 Елемент, щоб “порадитися”. Він одразу ж ошелешив новиною про те, що отримав запрошення стати міністром економіки, але нібито не міг зважитися і хотів почути думку середовища.

Всі сиділи за столом навперебій відмовляли його від божевільного кроку, а сам Порошенко наводив нові аргументи на користь того, чому варто спробувати і погодитися. Внаслідок стало зрозуміло: мета зустрічі, очевидно, була іншою. Рішення він прийняв давно, а поговорити покликав не для консультацій, а щоб заручитися лояльністю журналістів перед публікацією сенсації: на той момент у тюрмах вже сиділи Юлія Тимошенко і Юрій Луценко, тоді як Порошенко йшов на службу до режиму.

Збираючись працювати у Віктора Януковича, Порошенко поставив одразу кілька умов — і звільнення політв’язнів, і зняття тиску силовиків із бізнесу, і боротьба з офшорами. Ніхто нічого не виконав, зате в уряді Порошенко перечекав смуту, а подарована ним на день народження Януковичу картина Айвазовського стала невеликою платою за порятунок від силового захоплення бізнесу.

Порошенко давно не збирає відомих журналістів за таким круглим столом, щоб обговорити майбутні плани, наприклад, похід на другий термін. Як і тоді, рішення він ухвалює не зважаючи на думку інших. Знакових людей у його оточенні замінили безіменні порохоботи, яким регулярно випадає щасливий випадок сфотографувати президента в супермаркеті або провести з ним робочий день, щоб захоплено описати це в соціальних мережах.

Мікросвіт, в який загнав себе Порошенко, малює йому перемогу і ще п’ять років правління. Щопавда, це має мало спільного з рейтингами і громадськими настроями, а вигадана кампанія Віра. Мова. Армія — з реальними проблемами людей та їхніми очікуваннями.

Будучи бізнесменом у владі, він звик використовувати її для власних інтересів — фінансових і політичних. Порошенко — типовий опортуніст, політик, що спритно пристосовується до обставин. На своїх перших успішних виборах 1998 року власник Вінницької кондитерської фабрики напросився у соратники до Віктора Медведчука, який вів тоді одну з партій влади. За молодого кандидата проголосували виправні колонії, що забезпечило перевагу в менш ніж 60 голосів.

Ставши депутатом, Порошенко не раз здійснював політичне сальто заради своєї мети — нарощування впливу. Вийшов із СДПУ (о), щоб допомогти главі Адміністрації президента Кучми Володимиру Литвину створити альтернативну опору в парламенті. Вступив до Партії регіонів, щоб дружити з податковою Миколи Азарова. Потім змінив ставку і став акціонером політичного проекту Наша Україна, заради чого йому довелося терміново прикупити нову партію і перейменувати її у Солідарність — на заміну тієї, що віддав Партії регіонів.

Довго Порошенко залишався у другій частині списку найбагатших Forbes, хоча був одержимий потрапити до першої десятки рейтингу. Бажання випередити своїх конкурентів, які володіють надрами, газовими монополіями, металургією і хімією, втілилося у життя під кінець першого президентського терміну. Якщо враховувати всі схеми навколо Роттердам+, Центренерго та Юзівського родовища газу, якщо зіставити ресурси, вкладені у телеканал Прямий, очевидно, що тіньова імперія чинного глави держави у грошовому еквіваленті наближається до масштабів Ріната Ахметова.

Петро Порошенко досяг всього, що хотів, — головної посади у владі і найвищих грошових вершин. Але втратив любов своїх громадян. Підтримку парламенту. Повагу міжнародних партнерів. Його найближче оточення — це або відверті корупціонери, або люди без совісті та принципів. А головне, він втратив почуття надії, що асоціювалося з його ім’ям. Обійнявши посаду президента, Порошенко забув, що тут прийнято віддавати, а не забирати. І навесні наступного року доля може виставити йому рахунок за таку самовпевненість.

Джерело

Поділись з друзями...