Попри те, що нашу історію активно намагались спотворити, або й зовсім затерти в пам’яті українського народу, визначні постаті, які творили нашу самоідентичність одна за одною повертаються на свої місця.
У середині й другій половині XVI і навіть у XVII ст. ім’я Бернарда Претвича (бл. 1500 — 1561) було добре знане в Україні, у Польському королівстві та Великому князівстві Литовському. Прославився він передусім як захисник українських земель від нападів татарських ординців. Відома була приповідка «За Претвича вільна від татар границя». Низка авторів XVI ст. писали про нього. Бартош Папроцький у 1575 р. називав його «пострахом татар», Криштош Варчевський у 1598 р. — «муром Польщі». Німецький історик Йоганн Сінапіус навіть писав, що іменем Претвича татарські матері лякали своїх неслухняних дітей. Польський поет початку XVIІ ст. Мартин Пашковський, який у своїх творах прославляв українських козаків, також згадував Претвича серед прикордонних старост, які обороняли українські землі:
«Старости стануть
при тому потужно,
Здавна уміють змагатись
оружно.
Є пани Гульські, Потоцькі,
Течинські,
З мужнім Острозьким князі
є Рожинські,
Із Чарторию з князями
Збаразькі,
Із Вишневецьким могутні
Заславські,
З Струсом, Претвичем
є мужні Гербурти,
З шляхтою стануть повіти
до гурту».
Польський король Ян Казимир (1609 — 1672), якому довелося чимало воювати проти татар, навіть тримав у своєму кабінеті портрет Претвича.
Все це свідчить про неабияку популярність цієї особистості. Загалом про нього відомо немало. Збереглися деякі документи, що стосуються діяльності Претвича.
За походженням він був сілезцем. Належав до шляхетської родини. Сілезія, яка була заселена слов’янами, в той час входила до складу Священної Римської Імперії й зазнала помітної германізації — особливо це стосувалося елітарних верств. Претвич добре знав німецьку мову, писав нею. Але, мабуть, знав також місцеву слов’янську говірку, яка була близькою до польської мови. Схоже, в нього не виникало проблем із комунікацією, коли він перебував на слов’янських землях. З 1526 р. Претвич став на службу до польського короля та великого князя литовського Сигізмунда І Старого, виконуючи його різні доручення. У квітні цього ж року їздив послом до Праги, у грудні — на князівський з’їзд у Сілезію. У 1527 р. перебував у Оломоуці, де вів переговори з імператором Священної Римської Імперії Фердинандом щодо угорських справ. У наступні роки за дорученнями короля Сигізмунда Старого побував у різних регіонах Польщі, а також у Сілезії, Моравії та Чехії.
У 1537 р. Претвич як ротмістр кінноти з’являється на Поділлі. Наступного року йому вдалося розгромити значний татарський загін, що ходив походом на землі Великого князівства Литовського, до складу якого в той час входила більша частина Поділля. При цьому йому вдалося взяти значну здобич. Це розгнівало турецького султана, який вимагав від польського короля покарати Претвича та його воїнів. Однак той не був покараний. Навпаки, королева Бона пожалувала йому своє село Вонячин біля Вінниці.
А 1540 р. Претвич почав керувати Барським староством. У той час Бар та інші укріплення на Поділлі знаходилися далеко не в кращому стані. Тому новий староста чимало уваги приділяв їх облаштуванню. Очевидно, не без його старань місто Бар у 1540 р. отримало магдебурзьке право.
Барський староста застосовував т. зв. лежання в Полі. Малося на увазі те, щоб козаків відправляли в «Поле» — певні землі на пограниччі, — аби відстежувати рух татарських загонів і давати їм відсіч. Загалом Претвич почав широко використовувати козаків для протидії татарським нападникам. Його можна вважати одним із «батьків українського козацтва».
n Михайло Грушевський у своїй роботі «Барське староство» так характеризував Претвича: «…з юнацького віку всіма силами і помислами віддався служінню королю і державі і, не шкодуючи праці, із загрозою для життя протистояв нападам волохів, татар і турків, відганяючи їх від володінь держави і часто відбирав з пащі торжествуючого ворога здобич і худобу».
Є свідчення про численні сутички барського старости з татарами, яких він перемагав. Зі своїми загонами Претвич навіть заходив на татарські й турецькі землі — аж до Очакова. Тому на нього постійно скаржилася турецька влада. Польський король і великий князь литовський Сигізмунд ІІ Август після ультимативного листа Сулеймана І на початку 1550 р. викликає барського старосту на сейм, щоб той дав пояснення. Розповідь Претвича на сеймі, яка зберіглася, — це своєрідний літопис відсічі татарській агресії. У ній він закликав приділяти більше уваги обороні кордонів, використовуючи при цьому українське козацтво.
У 1552 р. Претвич разом із Дмитром Вишневецьким, якого вважають засновником Запорозької Січі, здійснив вдалий похід на Очаків. Це знову викликало негативну реакцію султана. Король змушений був перевести Претвича старостою в Теребовлю. Теребовлянське староство було дещо віддалене від східного кордону Великого князівства Литовського. Тут менше давали знати про себе татарські нападники. Відповідно, й Претвич поводився спокійніше. Зрештою, йому тоді вже було за п’ятдесят років — як на той час, вік доволі поважний.
Саме на посаді теребовлянського старости Претвич скінчив своє життя. Польський історик Мартин Бєльський у своїй хроніці під 1561 р. відзначив: «Зацний рицар на Поділлі Бернард Претвич, гербу Вчелє, староста теребовлянський, помер, котрий багато років перед тим кордони руські і подільські від татар оберігав, і завжди їх бив, і багато перемог над ними мав».
На надгробку Претвича були написані такі слова:
«Мандрівнику, поглянь,
наскільки непевне житло
людини.
Я родом із Сілезії.
Поділля хвалить мертвих.
Я навчав воїнів мистецтва
війни.
Я знищив татар, турків
та волохів,
тому був дорогим великому
царю сарматів Сигізмунду I.
Я отримав почесті
й відзначення у війську.
А тепер мене накрив
цей маленький курган,
залишений усіма.
Ні скарби, ні благочестя,
ні моя доля не допомогли мені.
Не допомогла й військова
доблесть.
Тож якщо ви віруючі,
прошу вас
не забувати про Претвича,
якщо прийдете сюди».
Загалом вважається, що Претвич мав близько 70 сутичок із татарами. І в усіх вийшов переможцем. Безперечно, це був талановитий полководець. Він тривалий час обороняв українські землі від татарських нападів, які для українців у той час становили чималу проблему.
Ім’я цього героя українського пограниччя з часом забулося. Та все ж останнім часом воно почало повертатися. У грудні 2015 р. Вінницька міська рада своїм рішенням перейменувала вулицю Куйбишева на вулицю Бернарда Претвича. Це — добрий почин. Хотілося, щоб він мав продовження.
Редакція може не поділяти думки авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації в матеріалах із посиланням на зовнішні джерела.