Коли Христині виповнювалося двадцять п’ять років, вона жила у Львові, працювала бухгалтеркою в невеликій компанії та вже давно звикла до жартів подруг про те, що їй пора виходити заміж.
Усі її близькі подруги вже мали сім’ї, дітей або хоча б наречених. А Христина щоразу лише усміхалася і відповідала:
— Якщо знайдете нормального чоловіка, то одразу кажіть.
Особливо любила піджартовувати над нею найкраща подруга Марта, з якою вони дружили ще зі школи.
За кілька тижнів до дня народження Марта подзвонила Христині.
— Кажи чесно, що тобі подарувати?
— Та нічого не треба.
— Ні, так не піде. Я все одно щось подарую.
Христина засміялася.
— Ну тоді подаруй мені нормального чоловіка.
— Добре, — відповіла Марта. — Замовлення прийнято.
Подруги посміялися і забули про цю розмову.
Принаймні Христина була впевнена, що забули.
Настав день народження.
У невеликому ресторані вже збиралися друзі та родичі. Христина приймала привітання, фотографувалася з гостями та навіть не підозрювала, який сюрприз на неї чекає.
Марта запізнювалася.
Усі вже сиділи за столом.
І раптом двері ресторану відчинилися.
Спочатку зайшла Марта.
А за нею — високий чоловік у світло-блакитній сорочці з величезним букетом білих троянд.
У залі запанувала тиша.
Христина здивовано дивилася то на подругу, то на незнайомця.
А Марта урочисто заявила:
— Христинко, пам’ятаєш, що ти замовляла?
— Що?
— Нормального чоловіка.
Ось. Дарую.
Знайомся. Це Дмитро.
Ресторан вибухнув сміхом.
Сам Дмитро теж сміявся.
Він простягнув букет і сказав:
— Якщо чесно, це найбільш дивне знайомство в моєму житті.
Христина почервоніла.
Усі думали, що це просто милий жарт.
Ніхто навіть уявити не міг, чим усе закінчиться.
Найцікавіше було те, що Дмитро погодився на цю авантюру без жодних вагань.
Річ у тому, що він давно знав про Христину.
Марта і Дмитро дружили ще з університету.
Кілька разів вона показувала йому фотографії подруги.
Розповідала про неї історії.
І Дмитро давно казав:
— Шкода, що ми не знайомі.
— То познайомся.
— Незручно якось.
Саме тому, коли Марта жартома запропонувала йому прийти на день народження як “подарунок”, він погодився майже миттєво.
Того вечора вони багато розмовляли.
Спочатку просто жартували.
Потім обговорювали подорожі.
Потім дитячі спогади.
А потім несподівано виявилося, що обидва люблять одні й ті самі книги, однакову музику та навіть мріяли колись побачити Норвегію.
Коли свято закінчилося, Дмитро запропонував провести Христину додому.
Вона погодилася.
Потім була кава.
Потім ще одна зустріч.
Потім кіно.
Потім довгі прогулянки вечірнім Львовом.
І непомітно для себе вони почали закохуватися.
Через кілька місяців Дмитро освідчився.
Але саме тоді життя підготувало несподіваний поворот.
Йому запропонували дуже вигідну роботу в Канаді.
Контракт був розрахований на три роки.
Дмитро вагався.
Не хотів залишати Христину.
Не хотів втрачати стосунки, які тільки почалися.
Одного вечора вони сиділи біля Високого Замку й мовчки дивилися на вогні міста.
— Якщо поїдеш, усе може змінитися, — сказала Христина.
— Знаю.
— А якщо не поїдеш, то потім шкодуватимеш.
Саме тоді Дмитро зрозумів, що перед ним справді особлива жінка.
Бо вона думала не про себе.
А про нього.
Він поїхав.
Попереду були довгі місяці відеодзвінків, повідомлень і суму.
Багато хто був упевнений, що ці стосунки не витримають відстані.
Але вони витримали.
Через два роки Дмитро повернувся.
І майже одразу вони одружилися.
Ще через рік у них народилася донечка Соломія.
А потім і син Назар.
Одного разу, вже через багато років, вони святкували черговий день народження Христини.
За столом сиділи діти.
Родичі.
Друзі.
І, звісно, Марта.
Христина підняла келих і сказала:
— Знаєш, Марто, це досі найкращий подарунок у моєму житті.
Усі засміялися.
А Дмитро відповів:
— А мені здається, що це я тоді отримав найкращий подарунок.
Іноді доля приходить у наше життя зовсім не так, як ми очікуємо.
Іноді вона ховається за жартом.
За випадковою зустріччю.
За словами, сказаними несерйозно.
Іноді ми просимо про щось для сміху.
А життя бере і виконує це бажання по-справжньому.
Саме так сталося з Христиною.
Вона попросила подругу подарувати їй нормального чоловіка.
І навіть не підозрювала, що через багато років називатиме той жарт найщасливішим днем свого життя.