Ще до шлюбу я мала свою квартиру, але ніколи не зізнавалася про це чоловікові. Після весілля він забрав мене до себе, він орендував житло. Чоловік старався, як міг, працював з ранку до ночі, шукав підробіток, щоб нам вистачало на життя. А гроші від оренди моєї квартири йшли мені на картку, а потім їх мама клала мені на депозит. Ми так прожили у шлюбі три роки. Та одного дня заздрісна сусідка все розповіла моєму чоловіку. Відтоді моє життя змінилося зовсім, не хочу навіть згадувати той день

12 років тому, коли мені тільки виповнилося 20 років, я стала спадкоємицею бабусиної квартири: двокімнатної хрущовки. У цій квартирі довго ніхто не жив: поки я вчилася – проживала з батьками, потім ремонт затягнувся. Переселилася туди в 26 років, стала жити разом з хлопцем, який готовий був одружитися зі мною, аби я його до себе прописала. Так, я його кохала, але відчувала, що з його боку все це несерйозно. Потім побачила його зі своєю подружкою, стала зла на весь світ і думала, що більше ніколи не буду довіряти чоловікам – вони корисливі. А подругу потім пробачила.

Три роки тому я познайомилася з іншим чоловіком. Він мене на рік молодший, цікавий такий, стали з ним зустрічатися. Моїй мамі він чомусь відразу не сподобався, навіть по фотографії, каже: «Ну ось, черговий корисливий. До тебе тільки такі і липнуть! Зараз впустиш його в своє житло – ще й квартиру відбере згодом!» Але я вже була налаштована на те, що жоден мій чоловік не дізнається, що у мене є квартира: все ж це мій тил, а не чийсь, якщо ж чоловік мене дійсно покохає, то забезпечить дах сам, без мого «приданого». Загалом, на побаченнях у нього на орендованій квартирі я говорила, що живу зі своїми батьками.

Ще до розпису я переїхала до майбутнього чоловіка на його орендоване житло – це інший район міста. Але мені навіть було зручніше добиратися на роботу, та й взагалі, подруг у мене там вже не було – обидві вийшли заміж і виїхали з міста, що там робити? З’явилися тоді у нас нові спільні друзі, які були у чоловіка, ось з ними і відгуляли скромне весілля вдома. Свою квартиру я поки здала, гроші йшли мені на карту, яка була у мами, а вона робила внесок на депозит, на моє ім’я – нехай накопичуються, ще й відсотки йдуть. Здавали оренду неофіційно: знайшли хорошу сім’ю, домовилися з ними, мовляв – вони наші родичі, просто так, за квартплату живуть.

Ось, живемо з чоловіком спільно вже третій рік, він ні про що не здогадувався. Вже стали планувати дітей, не виходило – сходили по фахівцях, ніби все добре, сказали, що потрібен час. Але тут, несподівано, чоловікові хтось про це розповів, що у мене є квартира і я за неї беру гроші.

Загалом – я виявилася “нехорошою людиною ​​і зі мною треба розлучитися”! Я чоловікові кажу: «А що, власне змінилося? Житло було моє до шлюбу, це дійсно мій тил на випадок розлучення, а ти замість того, щоб взяти кредит і старатися придбати квартиру для сім’ї, знімаєш цю клітку і платиш чужій людині гроші!» Чоловік сердито мовив, то що вже б давно і на машину накопичили, якби жили у мене, а на квартиру він не претендує, навіть в разі розлучення! Але найгірше – він втратив до мене будь-яку довіру: на роботі підробіток бере, а я собі від оренди приховано на депозит гарні гроші ще кладу! Загалом, дійсно, справа йде до розлучення, дітей він вже не хоче, я переїхала поки до батьків. Не знаю, що буде, але міняти все як було, я не хочу. Але і чоловіка люблю. Прикро і сумно, що все так вийшло. Якби не бабка-сусідка, то все було б добре у нас і чоловік ніколи б не дізнався про квартиру, а у нас був щасливий шлюб!

Ukrainians.Today

Фото ілюстративне – pixabay.

Поділись з друзями...