Точка Зору

— Ти що наробила? – верещала свекруха. – У мене через три дні ювілей, як я в такому вигляді перед гостями покажуся? Андрію! Андрію, негайно йди сюди! Дивись, що зробила …

— Кажи, що сталося. Негайно кажи!  — Ксюш, ти тільки, будь ласка, не засмучуйся. Нічого страшного не сталося. Мама Лію підстригла. Усередині в Ксенії все обірвалося: ось так вона і знала! — Наголо? – одразу запитала Ксюша.  — Угу, під нуль, – відповів Андрій, – ну нічого, виглядає навіть симпатичненько Read More

– Стасю… – пролунав тихий голос із кімнати і Настя, витерши руки рушником, зайшла в кімнату свекрухи. – Що таке, мамо? Тиск?Катерина Степанівна лежала на ліжку і напружено терла скроні. …

Ніби очі розплющилися і побачила Катерина, що не одну її підкосило горе. Висохла Стася, як озеро в посушливе літо. Тільки не піддається дівка розпачу, за онуком дивиться, гуляє, готує. А вона ж і не помічала за цей місяць, що в холодильнику завжди їжа, а у квартирі чистота і порядок. – Вибач мені, дівчинко, – раптово заплакала Катерина Степанівна, закривши руками обличчя, – егоїстка я. За своїм горем твого зовсім не бачу. Адже ти теж його любила. А я… Read More

Єлизавета сиділа навпроти лікаря і не могла повірити своїм вухам. Кабінет раптово став тісним, а стіни ніби почали тиснути з усіх боків. Лікар щось говорив про стадії, методи лікування та …

— Ти куди сховала гроші? Операція тобі не допоможе, рак не лікується! А мамі в санаторій треба! — верещав чоловік у слухавку Read More

Дмитро “підбивав клинці” до сусідки Марини Степанівни не перший рік. І справді, чого їх до неї не підбивати, якщо вона молода ще вдова п’ятдесят років, і йому, розлученому, до пенсії …

Дмитро “підбивав клинці” до сусідки Марини Степанівни не перший рік. Вона була молода ще вдова, п’ятдесят років, а він – розлучений і до пенсії ще далеко. Але на всі компліменти та загравання Дмитра сусідка тільки чемно посміхалася. – Нічого, – думав Дмитро. – Вода камінь точить, а ласкаве слово – жіночу неприступність… – Марино Степанівно, ви сьогодні дуже гарні! – як завжди привітав він її, стоячи біля під’їзду. – І як можна бути завжди такою гарною? Жінка миттю подивилася на нього, і Дмитро раптом побачив… Що очі в неї чомусь мокрі. Чоловік застиг, не розуміючи, що відбувається Read More

— Як же ми всі тут помістимося? Ти ж казала, що в тебе трикімнатна квартира… Женя в подиві роздивлялася кімнату, де їй належало жити з дітьми. У двадцяти квадратних метрах …

Цього літа приміське селище гуло від пліток, які переказували, як вулик. — Чули, Іван Жиленко знову одружився! — Відразу на двох! — Кажуть, сестри вони, дружини його! — Ось що творять, гарем розвели, безсоромні! Дурні вірили пліткам, а розумні раділи за хлопця, кому яке діло, з ким він живе Read More

— Огірки збирати час. Аріно, ти ж молода, спритна. Цього разу Аріна спробувала заперечити. — Галино Петрівно, я в туфлях… — Та кинь, — засміявся Влад. — Роззуйся і вперед …

— Огірки збирати час. Аріно, ти ж молода, спритна. Цього разу Аріна спробувала заперечити. — Галино Петрівно, я в туфлях… — Та кинь, — засміявся Влад. — Роззуйся і вперед Read More

Двоє братів пішли в гриби після багаторічної сварки, але з лісу повернувся тільки один із них і з важкою правдою Мене звати Оксана Романюк, мені 42 роки, і ця історія сталася в …

— Я покажу, де сховав решту документів.— Мамині листи. Вона писала тобі. Не віддавала, бо боялася. Я знайшов їх і заховав у старій колибі.— Потім скажеш.— Ні. Слухай. Якщо не встигнеш… скажи Оксані… скажи всім, що я не хотів, щоб так. Я просто дуже боявся бути ніким. Read More

«Мариночко, не ображайся, але Ларисі це потрібніше», — ці слова, написані акуратним почерком свекрухи на звороті квитанції за світло, виднілися у щілині між стулкою воріт і стовпом. Я стояла й …

— Галино Петрівно, — прошепотіла я в порожнечу, — ви даремно це зробили. Адже я попереджала: якщо дійде до підлості, я вивезу звідси все до останнього цвяха. — Марино, ти що? — з-за сусідського паркану виринула Нюра. У руках — вічна чашка з чаєм, в очах — азарт. — Та ось, Нюр, замок замінили, ключі не підходять. Нюра зробила ковток, прицмокнула: — Та вони ж учора тут господарювали! І Петрівна, і Лариска з чоловіком. Лариска весь твій гарнітур в альтанці обмацувала. Аж задихалася від захвату: «Ой, як ми тут влітку сидіти будемо!»… Read More

Я знайшла схованку Степана через сорок два дні після похорону. Не тому, що шукала таємниці. Я шукала звичайну викрутку, бо дверцята шафи на кухні перекосилися і почали чіплятися за плитку. …

Я знайшла схованку Степана через сорок два дні після похорону. Не тому, що шукала таємниці. Я шукала звичайну викрутку, бо дверцята шафи на кухні перекосилися і почали чіплятися за плитку. Read More

— Христино, ти мене взагалі чуєш? — Що? Вибач, я задивилася… — Жінка сіпнулася й відклала смартфон, на екрані якого миготів рецепт літнього тартара з томатами та базиліком. — Я кажу, …

Христю, ти серйозно? Картопля з котлетами? Мої діти такого не їдять, у них особливий раціон, тільки чистий протеїн і суперфуди. Артурчику, Евеліно, не чіпайте це, бо потім знову доведеться пити детокс-краплі від печії. Діти Мар’яни слухняно відсунули тарілки, дивлячись на їжу так, ніби їм запропонували отруту. Христина відчула, як обличчя у неї червоніє. — Мар’яно, це звичайна свіжа їжа. Якщо ви це не їсте, то в мене іншого немає. Ми приїхали сюди відпочивати, а не стояти біля плити годинами. — Ой, та годі тобі, не ображайся! — Мар’яна зневажливо махнула рукою зі свіжим манікюром. — Вадиме, іди-но сюди. У мене в багажнику в термосумці лежить преміальне мармурове м’ясо, стейки рибай, і спаржа. Розпали мангал, приготуй нормальну їжу для моїх дітей. А то вони з голоду помруть у вашій глушині. Вадим слухняно підвівся й пішов виконувати наказ сестри. Через годину веранду заповнив розкішний аромат дорогого м’яса. Мар’яна з Артуром та Евеліною жваво обговорювали поїздку в Дубай, наминаючи соковиті стейки. Христина сиділа поруч, самотньо колупаючи виделкою свою картоплю. Їй було не просто прикро — їй було гидко Read More