– Не можу я приїхати зараз, я ж лише роботу знайшла, – кажу я своєму сину. – Зрештою, Микито, мова йде про твою бабусю, яка тебе практично виростила.
– Ні, мамо, мова йде про твою маму, і ти, як донька, повинна приїхати, щоб її доглядати. У мене через бабусю уже проблеми в сімʼї почалися, Віка не хоче доглядати чужу їй людину, і має на це право, – видав мені син у слухавку.
Дзвінок з дому був, мʼяко кажучи, не дуже приємним. Я аж ніяк не сподівалася на такий розвиток подій. Ще влітку, коли я була вдома у відпустці, моя 82-річна мама почувалася добре і сама повністю справлялася з усією домашньою роботою.
Але роки беруть своє, мама стала себе гірше почувати, і тепер потрібно, щоб хоч хтось біля неї був.
У мене є син, Микита. Коли 20 років тому я поїхала в Італію на заробітки, то залишила його з бабусею. Так що моя мама з ним і уроки робила, і всі проблеми його вирішувала, а я лише висилала їм гроші і приїжджала додому раз у рік на свята.
Спочатку я стала наш будинок в селі до ладу приводити, а потім почала збирати синові на квартиру. Так що коли Микита одружувався, я приїхала додому, зробила йому шикарне весілля, і подарувала ключі від новенької квартири.
Житло я купила в райцентрі, щоб ближче до села було. Машиною сину до бабусі їхати 15 хвилин. До речі, машину Микиті теж купила я.
Але з сином у нас була домовленість, що поки я в Італії гроші заробляю, він їздить до бабусі і допомагає їй в усьому.
Так і було, але мама не хотіла турбувати внука по дрібницях, тому сама з усім справлялася, а Микита приїжджав в село раз в тиждень, в основному в суботу, щоб просто подивитися що й до чого і мені відзвітувати, що все добре.
Але зараз ситуація змінилася, треба або щодня приїжджати до бабусі, або забирати її до себе. У сина трикімнатна квартира, але невістка не хоче, щоб бабуся жила з ними.
А щодня мотатися в село Микита не може, бо у нього робота. От і виходить замкнене коло. Син мій бабусю любить, але не хоче псувати стосунки з своєю дружиною, яка наполягає, що бабуся – це мій клопіт.
– Мамо, ти повинна приїхати, – наполягає син.
Я б з радістю, але я щойно роботу нормальну знайшла, бо перед тим три місяці без роботи сиділа. І зараз я ніяк не можу додому їхати, бо ж втрачу гарне місце.
Тому я і просила сина, щоб хоч до літа почекав і якось викрутився, а там я подумаю, що робити. Але син мене не слухав, бо невістка морочила йому своє.
В підсумку, якось викручуватися довелося мені. Я в нашому селі знайшла жінку, яка погодилася приходити до мами щодня. Ми з нею домовилися про оплату і про те, що вона буде мені кожен день телефонувати і розповідати, як у них справи.
Син зрадів вельми, що все так гарно вирішилося, але лише до тих пір, поки він не зрозумів, що я перестала їм гроші висилати.
Я ж кожного місяця через водіїв передаю посилки і гроші, а тут макарони і кава прийшли, а євро в конвертику – ні.
– Мамо, не зрозумів. А де гроші? – відразу зателефонував мені син в Італію.
– У тітки Зіни, – спокійно кажу.
– В якої ще тітки Зіни? – перепитав спантеличено син.
– У тієї, що за твоєю бабусею доглядає, – пояснюю.
Син не зрозумів, образився. Але мені вже байдуже, бо більше нічого я йому давати не збираюся. Він і так від мене забагато отримав, а коли треба було допомогти – то відмовився.
– Мамо, Великдень іде, грошей треба, – знову телефонує мені син, робить ще одну спробу.
– Якщо треба грошей – заробляйте, – кажу.
– І що, ти навіть внукам на обновки не даш? – питає син.
– Внукам дам, завтра вишлю по 100 євро, але на більше не розраховуй, – попередила я.
– Мамо, зараз за 100 доларів дитину на весну не одягнеш, це мало, одні кросівки так коштують.
– То від бабусі купите кросівки, а решту від вас.
Син знову залишився незадоволений, але це не мої проблеми. Я вважаю, що роблю все правильно. А ви що скажете?