Цей Великдень був для Дмитра особливим, він давно планував, що в цей день явиться своїм дітям, яких, за волею долі, покинув давно.
20 років тому Дмитро мав щасливу і гарну сім’ю: дружину та сина і донечку. Оксана була гарною господинею, все у неї було да ладу, а як готувати вміла, вишивати, то й годі говорити, про таку дружину лише мріяти можна.
І Дмитро колись мріяв про неї. Ще зовсім юному йому сподобалася Оксана: вродлива, розумна, скромна – здавалося втілення мрії. Довго думав Дмитро, перш ніж наважитися запросити її на побачення.
Але, як не дивно, Оксана погодилася відразу, виявилося, що дівчині він давно теж дуже подобався, але вона була занадто скромною, щоб подати хоч якийсь знак, або підійти самій і поспілкуватися.
Зустрічалися вони майже рік, а потім зіграли щасливе весілля, це був найкращий день для Дмитра – щасливішу людину було годі знайти.
Жити молоді стали в хаті, яку Оксані купили батьки. Хатинка маленька, старенька, але Дмитро був працьовитим, тому сподівався, що скоро там гарний порядок наведе.
Потім одне за одним з’явилися діти, нові турботи і випробування, але Оксана всі хатні справи і виховання дітей брала на себе, тому для Дмитра нічого, особливо, не змінилося.
Та на цьому щастя родини скінчилося, Дмитро вирішив залишити сім’ю.
Справа в тому, що по роботі його відправили в відрядження в Одесу на місяць, і сім’я не хотіла втрачати такий шанс. Дмитро не душе багато заробляв, працював звичайним робітником на заводі в сусідньому місті, тому добре розумів, що це гарний шанс на підвищенні і він зможе покращити життя своєї сім’ї.
– Ти б, Дмитре, може б вдома залишився, ми з тобою ще не розлучалися на довго. Гроші ж в житті не головне, головне, коли рідні люди поряд, – Оксана усіма силами намагалася вмовити чоловіка залишитися вдома, наче відчувала недобре.
– Ні, люба, так буде краще для всіх, набридла ця бідність, хочу кращого життя, навіть не вмовляй, все марно. Потім ще сама подякуєш мені, такий шанс буває раз на життя, – сказав Дмитро і рішуче став збиратися.
Та поїздка, на жаль, таки змінила життя родини.
На роботі Дмитро познайомився з Тетяною – гарною міською пані, з чудовими манерами, свіжим макіяжем і вишуканим смаком. Вона запала в саму душу Дмитрові і він щиро закохався.
Тетяна жила сама, вона виховувала сина від першого шлюбу, тому Дмитро дуже швидко перебрався до неї, а жінка теж вирішила не втрачати шанс – працьовитий і добрий чоловік в її житті був потрібний.
Оксана, ніби відчувала щось недобре, бігала до сусідки і не раз телефонувала до чоловіка в гуртожиток, адже вдома телефону не було. Але одного разу жінка по ту сторону сказала, що її чоловік давно вже не приходив, він там не живе, лише на папері рахується.
Оксана дітей залишила на маму а сама поїхала в Одесу. Тоді жінка й дізналася, що її Дмитро додому повертатися не збирається, він вже й на розлучення подає.
Оксана плакала і вмовляла Дмитра залишитися, казала, що пробачить йому усе і про це й знати не буде ніхто. Але пізно було, Дмитро душею вже линув до іншої, він покохав.
Коли Оксана повернулася додому, вирішила, що про Дмитра і згадувати більше не буде, а розпочне нове життя.
Розпродала все господарство, продала хату, знайшла роботу в Києві і орендувала житло – це була вся інформація, яку знав Дмитро про свою колишню дружину Оксану, більше в селі про неї й не ходило пліток.
Дмитро теж з Тетяною жив добре, але дітей в них не було, а коли її не стало, її рідний син забрав все майно, адже воно було записане на матір, Дмитрові не належало, хоча він всі роки туди свої кошти вкладав.
Тепер батько на Великдень вирішив повернутися до своєї колишньої сім’ї, сподівався, що вони йому вибачать, адже колись не хотіли відпускати його. Звісно, не з порожніми руками, заощадження у нього були чималі, мав 500 тисяч гривень на картці.
На Великдень в двері квартири Оксані подзвонили. Коли жінка відкрила, розхвилювалася трохи, а потім вмить заспокоїлася:
– Дмитре, ти? Заходь. Діти, батько до нас завітав, – гукнула, на диво, радісно Оксана.
В коридор з кухні вибігло два малюки.
– Матвійку, Андрійку, знайомтеся – ваш дідусь Дмитро.
Дмитро розгубився, про онуків й нічого не знав, поклав паску на поличку, став діставати цукерки та гроші, давати малим, ті голосно щебетали і обіймали дідуся, а в того на очах з’явилися сльози. В Дмитра на мить з’явилася надія, що все добре буде і дружина пробачить його.
Та за мить в коридор зайшов статний чоловік, Дмитро аж знітився трохи.
– Знайомся, Дмитре, це Іван, ми вже 15 років з ним разом, мій чоловік, наша опора і підтримка.
Виявилося, що Оксана довго чекала його повернення, сподівалася, що він одумається і повернеться до неї, а потім заміж вийшла і дуже вдало, до речі.
Виявляється на Великдень діти в мами гостювали, вже роз’їхалися, лише залишили онучат.
Дмитро привітався, Оксана запросила його на чай, але він відмовився, сказав, що поспішає.
Вийшов на вулицю, сів на лавці та голову схилив.
– Що ж я наробив, Оксанко? Моя Оксанко! – заплакав Дмитро.
Чоловік довго сидів на лавці, просто не міг відійти від квартири своєї дружини.
Але що він ще може зробити? Хіба можна повернути назад 20 довгих літ?