Ми з Іриною дружимо вже понад 10 років. Познайомилися ще тоді, коли тільки чекала на народження Матвійка. У неї син народився трохи раніше, і якось швидко знайшли спільну мову. Вона була нашою сусідкою, і спочатку просто гуляли разом із колясками, потім заходили одна до одної в гості.
І так воно закрутилося – роки минали, а ми все більше зближувались. Ірина з чоловіком ніколи особливо не хвалилися грошима, але якось давали раду. Так, проблеми теж бували – то чоловік без роботи, то кредити брали, але не просили допомоги. А я і не лізла, бо завжди вважала, що дружба має бути щирою, без корисливих інтересів.
Коли діти підросли і пішли в садок, у мене з’явилося більше часу допомагати чоловікові. Андрій з другом вклались колись в бізнес та відкрили мережу магазинів сантехніки. Спочатку було складно – нова справа, проблеми з постачальниками, конкуренція. Але час показав, що це правильне рішення, і стали жити заможніше. Ні, з квартири не переїхали, але зробили ремонт і будуємо дачу.
А Ірина завжди була поруч – і просто підтримувала, часом навіть щось підказувала. Ми ніколи не шкодували допомоги. Якщо у них щось ламалося, то давали зі знижкою або й взагалі безкоштовно. Не хотілося, щоб сусіди чи друзі почувалися ніяково.
Але 2 місяці тому Ірина позичила у мене 5000 тисяч гривень. Сказала, що дуже треба, але все віддасть через тиждень. Я, звісно, погодилася, ці гроші – не проблема, а їй видно, що важко.
Та час минув, а борг не повертає. Спочатку чекала, але потім почала помічати, що Ірина ніби уникає мене. Коли дзвонила, відповідала коротко, а на вулиці обходила стороною. Це стало дивним, і вирішила сама піти до неї в гості, щоб і поговорити, і нагадати про гроші.
Прийшла – то відкрила двері неохоче. Видно було, що їй неприємно мене бачити.
– Іро, слухай, розумію, що зараз складно, але як там із боргом? Обіцяла через тиждень віддати, а вже два місяці пройшло…
– Що, думаєш, без твоїх грошей не проживу?! Вже зажерлася зі своїми магазинами, думаєш, всі тобі щось винні? Та подивись на себе! Задумайся, що нічого не просила всі ці роки? А тепер прийшла і ці 5000 тисяч будеш тикати в обличчя?
– Я не рахувала, просто хочу…
– Рахувати почала, скільки мені “допомогла”? От іди своїм багатством вихваляйся перед іншими, бо такого не терплю!
Була вражена. Стояла й не могла нічого сказати. Коли спробувала пояснити, що зовсім не хотіла ображати, не дала навіть договорити.
– Все! Вихід там. Не треба такої “дружби”. І гроші поверну, тільки відчепись!
Я вийшла з квартири, відчуваючи, як у грудях стискається. Дружба, яка тривала понад 10 років, розлетілася, як скло.
Мені не потрібні були ті гроші – просто хотіла зрозуміти, чому уникає мене. А тепер навіть не знаю, як жити з цим далі.