Змалку я мало не щодня чула від мами, яка погана бабуся, тобто мама мого батька. Вона не вигадувала. Я неодноразово була свідком того, як неньку принижували й ображали. Вона довго терпіла, а тоді одного дня сказала татові:
– Я розлучусь, якщо ти нарешті не поясниш мамі, що зі мною так не можна!
Тато не зміг нічого вдіяти. Відверто кажучи, він і не намагався. Через це батьки розлучилися. Я тоді вирішила підтримати неньку, і принципово відмовилась спілкуватися з батьком і його мамою. Врешті вони образилися на мене, хоча й звинувачували в усьому маму, казали, що вона мене намовляє.
Тож зростала я з думкою, що коли матиму чоловіка – його мати мені подругою не буде.
У 25 років я познайомилась з Андрієм. Він дуже мені сподобався, та коли сказав, що й досі живе з мамою – вирішила його покинути. Утім минуло два місяці та ми знову зійшлися, адже кохали один одного. Ми вирішили жити разом. Орендували житло.
Андрій познайомив мене зі своєю мамою і я відразу вирішила, що триматиму дистанцію. Та Ольга Михайлівна всього через місяць подарувала мені свою золоту каблучку. Уявіть, як мені було ніяково.
– Але ж ми з Андрієм ще навіть не одружені. Нащо такі подарунки?
– Я відчуваю, що ти його доля, рідна душа!
– Не поспішайте.
Та ми все ж побралися. Жили окремо. Свекруха часом провідувала нас, ніколи з порожніми руками не приходила. То пирога спече, то печива домашнього.
З Андрієм у нас все було чудово. Та єдине, що мене хвилювало – ніяк завагітніти не вдавалось. Врешті лікарі порадили штучне запліднення. І коли ми наважились на це – почалась війна. Вирішили все відкласти.
Коли чоловік поїхав – я страшенно переймалась, втратила сон і апетит. І єдиною моєю підтримкою стала Ольга Михайлівна. Вона приїжджала і далі привозила мені смачненьке, буквально примушувала щось їсти.
– Ти мусиш бути здоровою і сильною! А ще я чула, що можна заморозити чоловічий матеріал, на випадок, якщо щось станеться.
Насправді я розуміла свекруху. І запропонувала це Андрію. Він обіцяв, що приїде і ми про все поговоримо.
І ось минуло три місяці та Андрій приїхав на кілька днів. Та він поводився дивно, а коли я заговорила про дитину зізнався.
– Розумієш, так склалося, що я скоро стану батьком.
– Як?
– Я зустрів іншу там на службі, вона медик. І скоро народить.
Звісно, це розбило мені серце. Ми розлучились і я намагалась жити далі. Було вкрай важко. Та одна річ залишилась незмінною. Ольга Михайлівна й досі приїжджає до мене і привозить свої пироги. Я її щиро полюбила, та ніяк не могла зрозуміти, нащо вона це робить.
– Ви ж вже не мусите. Я більше не ваша невістка!
– Ти завжди будеш для мене рідною, попри всі ваші проблеми. Дозволь я тепер стану тобі подругою.
Я заплакала. Адже збагнула, що Ольга Михайлівна й справді стала для мене найближчою і найріднішою.
А ви як гадаєте, таке можливо? Чи колишня свекруха має якісь наміри?