— Мамо… Я сьогодні бачила Євгена. У кафе, з іншою жінкою. Вони… — Марина запнулася, намагаючись підібрати слова. — Були занадто близькі. Це була не ділова зустріч. Він її цілував.
Любов Сергіївна завмерла, немов не почула сказаного. Вона повільно повернула голову в бік дочки, а потім вибухнула саркастичним сміхом.
— Ти жартуєш, так? — її голос був сповнений холодом і недовірою.
— Мамо, я серйозно! — Марина зробила крок ближче. — Я все бачила на власні очі! Вони сиділи в кафе, говорили про те, що їм потрібно почекати, що «ситуація складна», а потім він поцілував її.
Любов різко відвернулася, прямуючи до кухонного столу, немов Марина сказала щось абсурдне, що не заслуговує на увагу.
— Ти просто не можеш залишити його в спокої, так? Вічно щось тобі не подобається. Ти з самого початку не хотіла його прийняти!
Тобі все здається, що він не такий, як треба! Це моє життя, досить лізти в нього!
— Мамо, до чого тут це?! Я намагаюся захистити тебе! — Марина вже не могла стримувати сльози. — Ти дійсно не хочеш знати правду?
— Ти просто заздриш, — пролунала глуха відповідь. — Заздриш тому, що мені вдалося побудувати сім’ю, а тобі — ні. Ти ж одна, і тобі боляче дивитися на те, як у мене все добре, ось і все!
— Що за дурниці?! Як ти можеш думати, що я хочу нашкодити тобі? Це не про мене! Євген зраджує тобі, і я не можу мовчати!
Любов Сергіївна обернулася і схрестила руки на грудях, примружившись. Вона явно не вірила жодному слову дочки.
— Ти так і не навчилася радіти за інших, так? У тебе щось не вийшло з твоїм хлопцем, а тепер ти хочеш зруйнувати і моє життя!Марина відчула, як слова матері пронизують її, немов гострі голки.
Вона не могла повірити, що все це — реальність. Біль всередині розростався з кожною секундою.
— Я нічого не руйную, — сказала вона крізь сльози. — Я просто не хочу, щоб ти була сліпа…
— Сліпа?! — Любов скрикнула і вдарила долонею по столу. — Це ти сліпа, Марино! Ти не бачиш, що Євген — чудова людина, яка любить мене!
— Але я все бачила! Ти мені не віриш, тому що не хочеш! Ти так хочеш, щоб цей шлюб був ідеальним, що просто закриваєш очі на все!
Любов Сергіївна повільно видихнула, взявши себе в руки. Вона зробила крок до дверей, немов ця розмова вже закінчилася.
— Я не знаю, навіщо ти все це вигадала, — тихо промовила вона. — Але я не дозволю тобі зруйнувати мою сім’ю.
Якщо тобі так погано від того, що у мене все добре, тоді просто не приходь. Нам з Євгеном все одно без тебе буде краще.
Марина завмерла. Слова матері немов відбилися в її пам’яті. Вона ніколи не очікувала почути таке від того, хто мав бути їй найближчим.
— Добре, — тихо сказала вона, не маючи сил більше сперечатися. — Нехай буде так, як ти хочеш.
Не сказавши більше ні слова, Марина взяла сумку і попрямувала до виходу. Розмова закінчилася, але біль, який вона відчула в цей момент, залишиться з нею надовго.
Колись все було інакше.
Батько Марини був чудовою людиною. Теплим, турботливим, завжди посміхався їй і матері. Його відхід став шоком.
Марина ніколи не забуде той день, коли він пішов з дому на роботу, а ввечері не повернувся.
У той момент весь її світ зруйнувався. Біль від втрати пронизав Марину наскрізь.
Вона була старшокласницею, готувалася до випускних іспитів, але всі ці дрібниці раптом стали неважливими.
Марина боялася за матір, навіть запропонувала оформитися на заочне навчання, щоб бути поруч. Але Любов Сергіївна, на подив оточуючих, не занурювалася в скорботу.
Вона швидко повернулася до життя. Навіть занадто швидко.
Вже через рік в їхньому будинку з’явилася нова людина — Євген.
«Це занадто рано», — думала тоді Марина, але не наважувалася сказати це вголос.
Її турбувало те, що мати, здається, легко змогла залишити пам’ять про батька. А потім виявилося, що Євген з’явився задовго до того,як батька не стало.
— Марино, ти не розумієш, — говорила тоді мати, посміхаючись якось сумно. — Все склалося так, як склалося.
Життя триває. Ти теж повинна жити своїм життям. Радій за те, що мені добре.
Спочатку Марина ніяк не могла звикнути до Євгена. Він здавався їй чужим, холодним і самовпевненим.
«Він не любить маму так, як батько», — розуміла дівчина. Але вона намагалася прийняти ситуацію. Зрештою, якщо мати щаслива, то вона не має права заважати їй.
Марина залишилася жити там, де навчалася, в іншому місті. Матір вона відвідувала раз на півроку.
Дочка не зупинялася у неї, а винаймала номер у готелі, щоб не заважати подружжю.
Драма розігралася якраз під час одного з таких візитів.
Любов Сергіївна була на роботі і запропонувала зустрітися ввечері. Марина коротала час прогулянками, а потім вирішила зайти в кафе.
Дівчина вибрала місце в кутку, замовила собі чай і замислилася, занурившись у свої думки.
У якийсь момент вона підняла голову і помітила знайомий силует.
Євген.
Марина напружилася.
Вона не очікувала побачити його тут, та ще й у компанії. Поруч з ним за столом сиділа молода жінка.
Вони жваво розмовляли, періодично нахиляючись один до одного.
Марина побачила, як він кладе руку на її коліно, а вона посміхається у відповідь, явно не приховуючи задоволення від цієї уваги.
— Ти все ще не сказав їй? — жінка подивилася на Євгена з докором, граючись з ложечкою від своєї кави.
— У мене не було часу, — винувато посміхнувся Євген. — Розумієш, зараз не найкращий момент.
— Так, звичайно, — її голос був трохи глузливим. — Завжди не найкращий момент, так? Але ти ж обіцяв…
Ти ж сказав, що це скоро закінчиться.
Євген нахилився ближче до неї і, дивлячись їй прямо в очі, відповів:
— І це закінчиться, обіцяю. Просто потрібно трохи терпіння.
Марина насилу придушила бажання відразу підійти до них і висловити все, що вона думає. Вона сиділа, спостерігаючи за цією сценою.
Просто потрібно трохи терпіння? Що це означає? З ким він збирається все закінчити? З її матір’ю?
— Ти завжди так говориш, — продовжувала жінка, грайливо нахиливши голову.
— Але я втомилася чекати, Євгене. Я не збираюся бути запасним варіантом у твоєму житті.
— Кохана, ти не запасний варіант. Ти ж знаєш, що я хочу бути тільки з тобою.
Просто зараз трохи складна ситуація, і я не хочу все руйнувати відразу. Дай мені трохи часу, добре?
Коли розмова закінчилася, чоловік ніжно поцілував супутницю в губи.
Цей поцілунок був як останній штрих, що остаточно зруйнував будь-які сумніви. Тут не було нічого дружнього або ділового.
Марина притиснулася до спинки стільця, стискаючи кулаки так, що нігті впивалися в долоні. Вона згадала, як колись сама була на місці її матері.
Її хлопець теж обманював, приховував зради, а друзі прикривали його «з жалю до неї». Але це лише зробило біль сильнішим.
Марина знала одне: вона не зможе промовчати. Вона хоче, щоб мати знала правду.
Але мати відкинула її.
Наступного ранку Марина сиділа в своєму номері, дивлячись у вікно на сірі хмари. Всередині було порожньо, ніби вся енергія та емоції випарувалися після вчорашньої розмови з матір’ю.
Раптом її телефон, що лежав на столі, завібрував. Дзвонила мама.
Марина зітхнула, нерішуче взявши трубку.
Занадто свіжими були спогади про вчорашній конфлікт, але вона не могла проігнорувати дзвінок.
— Алло? — обережно промовила вона.
— Ну, ти задоволена? — у голосі матері були холод і злість.
— Про що ти, мамо?
— Євгеній пішов, — різко заявила мати. — Вчора я все-таки вирішила з ним поговорити.
І ти знаєш, чим це закінчилося? Він влаштував мені скандал! Сказав, що я не довіряю йому через якісь дурні чужі підозри!
А потім зібрав свої речі і пішов! Це все ти винна!
— Мамо, але ж це правда. Я не могла мовчати. Я просто хотіла, щоб ти знала, хто він насправді!
— Правда? Твоя правда зруйнувала мою сім’ю! — кричала мати на іншому кінці лінії. — Через тебе він пішов! А ти зраділа, побачивши його з іншою, так?
Хотіла, щоб все закінчилося саме так? Ну, вітаю, ти це зробила!
— Я ніколи не хотіла цього, мамо, — тихо промовила дочка, відчуваючи, як перехоплює подих. — Я просто хотіла, щоб ти знала правду.
— Це не твоя справа! — перебила її Любов Сергіївна. — Я втомилася від твоїх втручань! Мені не потрібна твоя правда, розумієш? Твоя «допомога» все зруйнувала! Ти зруйнувала моє життя!
Марина не могла видавити з себе ні слова. Вона намагалася захистити свою матір, але тепер стала головним ворогом в її очах.
— Знаєш що, Марино? — голос мами став несподівано тихим, але від цього не менш холодним. — Будь ти проклята. Мені більше нема про що з тобою говорити.
Не дзвони мені більше. Ти просто заздриш, що у мене був шанс на щастя, а у тебе його ніколи не було.
Марина хотіла заперечити, але слова застрягли десь у горлі. Мати скинула дзвінок, не залишивши їй шансу щось пояснити.
Дівчина поклала трубку на стіл, все ще приголомшена сказаним. Гіркота і спустошеність заповнили її до країв.
Вона втратила не тільки матір, але і можливість виправити щось.
Все, що вона робила, було заради того, щоб уберегти маму. У підсумку вона виявилася тією, хто зруйнував її щастя, нехай і примарне.