-Мамо, візьмеш дітей на вихідні? Ми з Вадиком на озеро хотіли вдвох з’їздити, відпочити.
-Аня, пробач, не можу. Ми в гори їдемо на тиждень, завтра вночі виїзд.
-Мама, ну не можна так поводитися! Ти вже не молода, щоб по горах скакати та добу в автобусі трястись. Навіщо тобі ці подорожі? Чого тобі в житті не вистачає? Сиділа б удома, як усі пристойні бабусі, онукам пиріжки пекла. Вже соромно людям у вічі дивитися! Ти ніколи не можеш з онуками посидіти, коли нам треба! Я ж просила скасувати цю подорож!
-Аня, ти хочеш сказати, що я стара? Якщо на пенсії, значить все, життя минуло, так? І мені тільки й залишається, що пироги пекти та онуків розважати? Пристойна бабуся! Та я, може, все життя мріяла подорожувати, тільки можливості не було.
Ніна Іванівна відвернувшись до вікна крадькома витерла непрохані сльози, і продовжила розмову.
– І з онуками я сиджу достатньо. І про цю подорож ти чудово знала ще з початку місяця. Чому ти вважаєш, що вам можна і треба відпочивати, а мені ні? Я ж сказала, що не скасовуватиму.
-Мамо, ні, що ти! Ти не так зрозуміла, не стара ти. Вибач, не ображайся. Я ж хвилююсь про тебе. Просто ти справді вже не молода, щоб вести такий спосіб життя. Важко людям похилого віку переносити й поїздки, і подорожі. Навіщо це тобі? Це твоїй Тамарі Петрівні вдома не сидиться, вона й тебе за собою тягає! Їй що, ні дітей, ні онуків поблизу, а ти куди, мамо?
-Літня… Літня.., так, так? Пожила, годі, пора в брухт, так, Аня? І справді, пожила я, дочко, тільки пожила не так, як хотіла. Все життя заради інших, заради когось. Заради вас з Іваном, заради тата вашого, заради бабусь та дідусів ваших. Та я ж для себе й не жила зовсім, дочко. Я може тільки почала жити так, як мені хочеться, а ти мені кажеш, мовляв, досить, мамо, пожила ти, час пристойною ставати, та онукам себе присвятити! Чому ваше покоління так любить перекладати відповідальність на інших? Чому я, бабуся, маю щовихідних проводити з онуками? А ви, батьки, навіщо тоді? У чому проблема взяти дітей із собою на озеро?
-Мамо, ну нам теж іноді відпочити хочеться! Ми з Вадиком весь тиждень працюємо, чи маємо право відпочити?
– Ви виходить право маєте, а я, бабуся, вдома сиди, пристойною ставай! Аня, ми з батьком також молоді були, і теж на природу їздили, тільки чомусь вас завжди з собою брали. Я розумію, іноді з онуками вихідні провести, але у вас що не вихідні, то у вас плани, в які діти ніяк не вписуються. Ви їх для себе народжували, а не для нас. А вже я з онуками й так достатньо часу проводжу, і дорікати мені не треба. І відпочинок я заслужила не менше за ваше, маю право.
Аня, тільки-но дослухавши промову матері, кинула слухавку. Ні, ну ти подивися, що за людина! Право вона має! Сьомий десяток розміняла, а все туди ж відпочивати!
І де тільки втомлюється? На пенсії й так все життя – суцільний відпочинок. Знову доведеться батькам чоловіка дзвонити, просити, принижуватись. Вони, на відміну від матері, ще працюють, втомлюються, і дуже люблять, коли онуків їм підкидають.
Ніна Іванівна теж переживала, переживала настільки, що вже хотіла скасувати заплановану поїздку, і навіть зателефонувала своїй подрузі, щоб порадитись, що їй робити.
Тамара, тільки-но почувши, що подруга хоче відмовитися від поїздки, відразу запитала, що трапилося. Почувши причину, Тамара так весело й заразливо засміялася, що Ніна й сама мимоволі посміхнулася.
– Нино, ну звичайно відмовляйся! Навіть не думай! І це нісенітниця, що ти всю зиму підробляла, і відкладала гроші на свій відпочинок. Це ж такі дрібниці – бабця відпочити зібралася! Головне, щоб дочка твоя задоволена була, щоб вони з чоловіком відпочили, а ти й справді, стара вже, вдома сиди, та пироги печі!
– Ох, Томо, ну ти як завжди! Ну навіщо так? Може й справді я не права, вік вже, та й взагалі, просила ж Аня давно дітлахів на ці вихідні взяти.
– Звичайно не права, Ніно. Ти думаєш, що Аня твоя оцінить цю жертву? Егоїстка вона в тебе, ось що я тобі скажу! Їм ніхто не забороняє відпочивати. У них і машина є, і вихідні є стабільними. Я тобі більше скажу, у них у машині навіть місце одне вільне є, могли б і тебе хоч раз із собою покликати. Покликали?
– Та навіщо я їм на відпочинку? Вони молоді, їм удвох побути на побаченні, бачиш, навіть дітей ніколи з собою не беруть.
– Хай з дітьми відпочивають, нічого страшного не станеться. А ти не смій у них на поводі йти! Ми на цю поїздку пів літа чекали, та всю зиму працювали, щоб накопичити грошей.
Після розмови з Тамарою Ніна трохи заспокоїлася. І справді, що це вона розклеїлася? Скільки в неї того життя лишилося? Поки є сили, можливість та бажання, треба їхати. Хто знає, що буде далі?
***
Якось зовсім несподівано пролетіло життя. Наче тільки жити почала, вийшла заміж та діток народила, а вже й чоловіка поховала, і діти виросли, та онуків народжували. І Ніна хоч не стара, а літня вже жінка.
Літня! Слово якесь неприємне, коле, так гірко від нього стає, аж душу вивертає. Пожила, а толку? Що в тому житті бачила? А нічого і не бачила, крім роботи. На роботі робота, і вдома робота. З роботи прибіжиш, і в хлів. Хоч і невелике господарство, а руки прикладати до всього треба.
Діти росли, батьки старіли. На 3 будинки розривалася Ніна, коли одночасно мама захворіла, і свекор зліг. Тяжко, а куди подітися? Чи не кинеш батьків, кому вони потрібні на старості років?
Свекра поховали, мама злягла. Потикалася Ніна, та вирішили вони з чоловіком, що простіше до себе перевезти маму. Батька давно поховали, Ніна ще в дівках ходила. Теж недовго мама пожила, поховали.
Діти виросли, весілля грати час. Теж не до відпочинку було. Кредити платити треба, а значить працювати у 2 рази більше. Нічого, впоралися.
І сина одружили, і дочку заміж видали. І з житлом допомогли як змогли. Все як у людей, нічим не гірше. Про себе й не думали, все для них, для дітей.
Чоловік захворів, його виходжувала. Який тут відпочинок, коли рак мужика зсередини з’їдає. Страшно кричав чоловік, від болю корчився.
І Ніна разом із ним кричала та плакала, а зробити нічого не могла. У 55 років вдовою залишилася.
Кому потрібна? Одна лишилася. Наче й дітей двоє, а полетіли дітки з гнізда, свої сім’ї, свої інтереси. То на курорти їздять, то на природу.
Зателефонуєш їм, все ніколи. Воно і зрозуміло, один одним насолодитися хочеться, не до матері. З дітьми не поспішають, всі собі пожити хочуть.
Дякую Тамарі, не кинула в біді. Не залишила Ніну віч-на-віч зі своїм горем. З подачі Томи корову Ніна продала, і курей-гусей перевела.
Досі слова подруги з вдячністю згадує Ніна.
– Нино, ну і на який тобі ця корова здалася? Здоров’я останнє з нею загубити. Діти виросли, роз’їхалися, кому молоко пити?
– І справді, кому?
Недовго Ніна сумнівалася, продала корову. Набагато простіше жити стало. Це спочатку важко було, все поривалася в хлів бігти, а потім нічого, звикла, зітхнула спокійно. Ні тобі сіна, ні гною. І без молока не жити можна.
Якось знову та сама Тома покликала на відпочинок. Мовляв, поїхали, Ніно, чого вдома киснути? Їхати недалеко, та і не дорого.
На сонечку кісточки погріємо, в озеро поринемо, на гори помилуємося, переночуємо на природі, біля багаття посидимо.
Чи сумнівалася Ніна, ну що за дурниці? Сто років нікуди не їздила, які озера? Молодь лякати своїм тілом обвислим? Та в неї й купальника нема, куди їхати? І жити, мовляв, де ми будемо?
З Томою сперечатися марно. Якщо чогось на думку спаде, обов’язково в життя втілить. За купальником на ринок, їх там хоч греблю гати, на будь-який смак і гаманець.
Автобуси ходять, а жити – так будиночків на озері повно.
Ніна хоч і вагалася, ну які будиночки? Зроду вона їх не бачила, та й коштують, напевно, дорого.
-Не дорожче грошей, подруго! Вирішено, їдемо!
І так Ніні ці вихідні запам’яталися! І душею, і тілом жінка відпочила.
Дочка, Аня, посміялася, ти, мовляв, дивися, мамо, заміж не вийди з такими відпочинками.
Так і повелося, що дві подруги Ніна та Тома стали на природу виїжджати. Спочатку у себе в районі все об’їздили, потім і на інші райони перейшли.
Простіше стало, розумні люди почали організовувати спільні поїздки. Набирається група охочих у певне місце та час, та поїхали.
Різні люди у таких поїздках зустрічаються. І молоді, і старі. І добрі, і не дуже.
Своя компанія з’явилася у Ніни з Томою, такі ж люди похилого віку з молодою душею. І взимку, і влітку їздили на такі відпочинки. Зручно. І за ціною прийнятно, і поїхати можна без проблем.
Син-то далеко живе, 2 рази на рік приїжджає, і за маму тільки радий, що знайшла вона захоплення до душі, а ось дочка обурюватись стала, особливо після того, як одного за одним двох діток народила, та допомога матері знадобилася.
Ніна не відмовляла у допомозі, з онуками сиділа, з садка забирала, у вихідні залишалася з ними, поки Аня з чоловіком удвох побути хотіли. Але від свого відпочинку жінка відмовлятися не збиралася.
Зрештою в онуків є не лише батьки, а й друга бабуся з дідусем. Тільки донька і слухати не хотіла, все соромила Ніну, мовляв, як же так, ти вже літня, а все відпочивати їздиш.
І свати теж пальцем біля скроні крутили:
– Де це бачено, на цвинтарі прогули ставлять, а вона по пляжах катається. Грошей багато? Допоможи дітям, їм тяжко двох дітей тягнути.
Грошей у Ніни багато не було, але від допомоги дітям вона ніколи не відмовлялася. На дні народження та інші свята дарувала нехай не дорогі, але потрібні подарунки, та й так доньці тисячу-другу підкине.
Та й задля справедливості варто сказати, що сидіння з онуками – допомога теж дуже відчутна.
Анюта сильно образилася, коли мати відмовилася дітей на вихідні взяти та поїхала відпочивати. Образилася так, що подзвонила братові, і на матір нажалілася, мовляв, зовсім вона на старості років з глузду з’їхала.
Іван сестру вислухав, але на її подив, не підтримав. От ти, мовляв, Анька доросла людина, а ображаєшся, як маленька. Мама тобі нічим не зобов’язана і допомагає, як може. Невже вона цього відпочинку не заслужила? Адже вона все життя працювала за двох. Ех, ти, сестричка!
Людина молода, літня, або стара, вона вільна жити так, як їй хочеться. Відпочивати активно або сидіти вдома з телевізором в обіймах – це тільки його справа.
Та й те, куди ця людина витрачає свої гроші – це особиста справа кожного. Відмовилася бабуся з онуками посидіти на догоду своїм планам та бажанням? Тож вибачте, в онуків батьки є, і ці батьки просто вирішили відпочити від дітей, зіпхнувши їх на бабусю.
А бабуся теж людина і теж хоче відпочивати так, як їй хочеться.
Я вважаю, що однаково знайдуться ті, хто засудив Ніну за те, що відмовила доньці, і ті, хто повністю підтримав її рішення. А ви як вважаєте чи права Ніна? Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!