“Раніше він був найуспішнішим котом на вулиці, наводив лад серед вуличних тварин, а тепер сам перетворився на такого ж безпритульного…
Вже в досить зрілому віці ми з дружиною вирішили придбати будиночок з невеликою ділянкою, практично біля міста, щоб, так би мовити, знаходитися в межах інфраструктури й одночасно на природі.
Народилися та виросли ми у великому місті, жили лише у квартирах, навчання, робота, шлюб, поява дітей, невеликий бізнес – ось так роки й пролетіли.
Прокинулися, коли почалися проблеми зі здоров’ям і було ухвалено рішення знайти будинок із ділянкою.
Тварин ніколи не тримали, все було ніколи. Бігли по життю, все треба було встигнути…
І ось відбулося… Знайшли неподалік міста пристойний будинок з невеликою ділянкою.
На ділянці сад, досить старі дерева, багато чого треба було переробити, але ми були щасливі: природа, свіже повітря.
Враховуючи, що ми ніколи не жили в приватному будинку, тому поняття не мали що і як має бути правильно, спочатку ми цілими днями намагалися відновити нормальну життєдіяльність будинку.
Знаєте, як складно людині, яка ніколи не стикалася з чимось подібним, освоїти все в короткий термін…
І ось одного разу, коли ми з сапками засмагали у своєму саду, до нас прийшов великий гарний сірий кіт. Сам прийшов.
Він непомітно кілька днів спостерігав за нами, ніби оцінював, наскільки нормальні люди оселилися в цьому будинку.
Потім обережно почав наближатися, принюхуючись. Його гострі вуха ледве стирчали в траві.
Напевно, у мене спрацював інстинкт, коли в дитинстві гостя, що приходить, намагалися в першу чергу нагодувати.
Повторюся, тварин у мене ніколи не було і чим конкретно годувати кота я не знав.
Дружина того ранку насмажила млинці і я виніс коту пару млинців зі сметаною і шматочок курки.
Кіт, справді красень кіт, великий сірий з білою краваткою на грудях, не поспішав до частування. Він уважно розглядав мене, принюхувався, хоч було видно, що він голодний.
Щоб його не бентежити, я відійшов убік і знову взявся до роботи. Тоді кіт повільно наблизився до частування і почав їсти.
Він їв з такою величчю, ніби сидів на троні.
Я ж крадькома намагався його розглянути краще. Було видно, що кіт не боїться людей, отже, колись був домашнім. Але на шерсті з’явилися ковтуни й кота бажано було викупати.
Значить, господарів немає. Але як підійти до дорослого чужого кота, котрий тримається так незалежно. Він не просився на руки, але й не тікав. Він спостерігав за нами…
Йшли дні… Щодня кіт приходив до нас, ми його пригощали, він з гідністю їв, коротко дякував (коротке НЯВ) і йшов у своїх котячих справах.
Ми почали дізнаватися у сусідів, чий кіт, звідки він, чому приходить до нас і куди зникає? Але ніхто не знав.
Знаєте, моє серце потяглося до цієї шляхетної тварини, і я дуже хотів, щоб вона залишилася в нас жити. Ми з дружиною назвали кота Макс.
Кілька днів ми в інтернеті шукали інформацію про породи котів, про їхній спосіб життя, про те, чим годувати, щеплення і все те, що необхідно для нормального життя тварини в будинку.
І Макс нас радував з кожним днем. Не встигли ми вийти на ділянку, як із трави стирчали вже такі рідні сірі вуха.
З кожним днем Макс звикав до нас дедалі більше. Він уже дозволяв себе гладити. Кілька разів на день приходив обідати, але в будинок відмовлявся заходити.
Одного разу один із сусідів розповів нам, що саме цей кіт жив у нашому домі та попередні господарі, тобто ті люди, у яких ми придбали цей будинок, вигнали його надвір і поїхали, не розповівши нам, що залишився кіт.
Від такої зради кіт просто впав у депресію і пішов куди дивляться очі. Його зрадили…
Раніше він був найуспішнішим котом на вулиці, наводив лад серед вуличних тварин, а тепер сам перетворився на такого ж безпритульного…
Сказати, що розповідь сусіда не жахнула мене, це нічого не сказати…
Я сам був шокований. Зрадити та кинути тварину, яка тобі довіряла і любила тебе…
Це було вище за моє розуміння…
І я також зрозумів, що через кілька днів поневірянь Макс знову прийшов до свого будинку і побачив там чужих людей. Йому треба було зрозуміти, що за люди зараз живуть у його будинку, чи можна йому з’явитися там і як його приймуть?
Тому він і спостерігав за нами кілька днів, поки ми його не помітили. На той час Макс завоював наші серця. Розумний, чуйний красень кіт.
І я запросив Макса на розмову. Я сів у альтанці та покликав його до себе. Він поважно підійшов, сів недалеко від мене, але в руки не дався.
І я тоді розповів, як ми придбали цей будинок, ділянку, як були приємно здивовані, коли він прийшов до нас, як ми дали йому ім’я МАКС і дуже хочемо, щоб він жив з нами у своєму будинку.
Ми любимо його і він дуже потрібний нам і ми просимо його залишитися.
МАКС уважно слухав мене, і я був переконаний, що все, що я говорив, він розумів.
Коли я замовк, Макс повільно підвівся, підійшов до мене і баднув головою мою руку.
Знаєте, я ніколи так не радів, як цієї миті. Він прийняв мою пропозицію…
Дружина покликала нас обідати та цього разу ми разом із Максом увійшли до будинку.
МАКС обстежив кожну кімнату, але задоволеним залишився тільки на кухні. Йому виділили куточок, де він їв і лежанку для сну.
Чим більше ми придивлялися до Макса, тим більше дивувалися. Він був розумніший за багатьох людей і мав особливу чутливість або можна сказати інтуїцію. Щоб ми не попросили або про що б не говорили, МАКС точно робив саме це.
Він супроводжував нас на прогулянці як собака, не відходячи далеко. Буквально у парі кроків.
Він завжди міг приємно здивувати. І ми не тільки любили цього гордого та гарного кота, а й поважали його незалежність.
У дружини часто боліла голова та одного разу, прокинувшись уночі, ми виявили Макса, що лежав на подушці, обхопивши голову моєї дружини лапами. Він муркотів і ці вібраційні звуки поглинали біль.
Ось так наш красень став домашнім лікарем.
Час минав… І одного разу МАКС зник. Три дні від нього не було звісток. Ми були у страшній істериці. Де він? Що з ним? Дружина плакала. Скрізь повісили оголошення, бігали шукали вулицями. .. Пропав…
Знаєте, яке страшенне незнання? Цей страх охоплює.
Ближче до вечора хтось постукав у вікно. Я вийшов і…обомлів…
Макс худий, брудний приніс маленьке кошеня, такого ж сіренького, але дуже маленького, ще очі не відкрилися.
Ми від радості, що пропажа знайшлася, тільки погладили його і зайнялися малюком, випустивши з уваги, що Макс знову зник…
Боже мій, через кілька хвилин, МАКС приніс другого сіренького малюка, зовсім крихітку. Ми всю ніч провели біля малюків: мили, годували з піпетки, гріли, а МАКС із задоволеною пикою спостерігав за нами.
Де мама-кішка ми так і не дізналися. Залишився МАКС – батько.
Одне кошеня та кішечка. Ось так наша родина збільшилася на два хвостики.
І через місяць – другий, уже кішечка лежала вночі на голові у дружини, знімаючи біль голови.
Знаєте, ми, як люди, які ніколи не мали тварин, навіть у дитинстві, не могли уявити, наскільки зміниться наше життя з появою в ньому Макса.
І ми вдячні цій прекрасній тварині, яка показала нам наскільки чистою і світлою може бути душа у тварин. Як вони можуть бути відданими та вірними своїм людям і як вони завжди приходять на допомогу, якщо їх потребують.
Низький уклін вам друзі наші менші, які мешкають поруч із нами та тим, хто шукає своїх людей. Нехай Всесвіт буде прихильний до вас і ви знайдете любов і відданість своєї людини.
І хай усе хороше станеться. Я дуже сподіваюся. А ви? Ставте вподобайки та залишайте свої відгуки у коментарях!