– До осені ще далеко чекати. Давай одружимося зараз, – благала Зоряна коханого, коли той їй освідчився і сказав, що на Трійцю старостів пришле, а на Михайла, восени, весілля відгуляють.
Іван і сам розумів, що довго чекати, але грошей у нього зовсім не було, а яке планування весілля без грошей?
– Зоряно, я в старости прийду, засватаю тебе, домовимося про дату весілля. Ти вдома кілька місяців зачекаєш на мене, а я поїду на заробітки тим часом. Я вже і бригаду знайшов – хлопці на будові працюють, сказали, що і мене візьмуть з собою.
– Іване, я все розумію, але ж ти знаєш, яка у мене ситуація. До осені таки дуже далеко, і все може бути…
Все сталося так, чого Зоряна найбільше боялася. Іван поїхав на кілька місяців на заробітки. А Мирон приходив до них додому щодня. В підсумку, мама переконала дівчину, що Мирон – для неї значно краща пара, ніж Іван.
Зоряна з мамою жили дуже бідно. Дівчина вирізнялася дивовижною красою, але мама розуміла, що треба її вигідно заміж видати, бо краса швидко в’яне, а їй треба про своє матеріальне становище подбати.
Мирон був їхнім сусідом, багатий вдівець, років на 10 старший за Зоряну. Дружини його не стало, тому він сам виховував донечку. Допомагала йому його мама, але Мирон хотів знайти собі дружину, а донечці матір.
– Зоряно, така пропозиція раз в житті буває, і то не всім, – повчала дочку мама. – Будинок у два поверхи, машина, гроші – та ти з ним будеш жити як у Бога за пазухою, дивись, як Мирон до тебе добре ставиться.
А те, що донечка у нього є, не біда. Серце у тебе добре, ти обовʼязково її полюбиш, а потім, дасть Бог, і спільних діточок народите, – повчала дочку мама.
– А як Іван, мамо, ти ж знаєш, що я його люблю.
– А що твій Іван, це ваше перше юнацьке захоплення швидко мине, почнуться сірі будні, безгрошівʼя, тоді ти і зрозумієш, які цінності треба вибирати в чоловікові. Не здивуюся, як він собі у світах іншу знайде, а ти тут чекатимеш на нього.
Мирон щодня приходив, мама картала, але найбільше Зоряні було шкода 4-річної Оленки. Дівчинка дуже привязалася до неї, бо часто приходила разом з батьком.
Не дочекалася Зоряна коханого, по Петру відгуляли весілля з Мироном. Весілля було велике, красиве, всі раділи, і тільки наречена була як в тумані, бо розуміла, що неправильно все це.
Коли Іван приїхав і дізнався, що його дівчина вийшла заміж за іншого, не став розбиратися, а повернувся назад на заробітки і не приїжджав в село багато років.
Зоряна з Мироном добре жила, ні в чому не потребувала, от тільки так і не змогла його полюбити. Дітей спільних вони не мали, виховували разом Оленку, яка з часом стала називати Зоряну мамою.
Все минуло, все забулося. Інші вважали Зоряну щасливою, навіть заздрили їй, а вона в душі відчувала пустку, бо розуміла, що вона зрадила своє кохання.
Вона намагалася відшукати Івана, щоб йому все пояснити, але не знала, де його шукати. Ходила навіть до його батьків, але ті вигнали її з свого дому із словами, що через неї вони свого сина роками не бачать.
Зоряна з Мироном готувалися до весілля Оленки. Дівчина з мамою поїхали в обласний центр на примірку весільної сукні. Поки Оленка була у кравчині, Зоряна планувала вирішити паралельно ще кілька справ.
Вона в поспіху перебігала дорогу, раптом біля неї зупинилася велика дорога автівка, з якої вийшов… Іван…
Від несподіваної зустрічі жінка зблідла, він підійшов до неї, а вона розплакалася, наче хотіла замість слів все розказати йому слізьми.
Часу багато у них не було, тому вони домовилися зустрітися на наступний день. Виявилося, що Іван приїхав в рідні краї, купив великий будинок, відкрив бізнес. Все у нього добре, але він досі самотній, в свої 45 років він так ще жодного разу не був одружений.
Щаслива Оленка приміряла вельон, крутилася біля дзеркала, а Зоряна сиділа і слова не могла вимовити. Вона не знала, що робити. До весілля залишалося вже не так багато часу.
А Іван наполягав, щоб вона йшла від чоловіка, бо їм долею судилося бути разом, а те, що сталося, це швидше прикра помилка.
Що робити, Зоряна не знала. Чоловіка свого вона не полюбила, але поважала і була йому вдячна за добре ставлення до неї протягом всіх цих років.
А Івана вона досі любила, не змогла забути.
Яка ваша думка? Чи варто Зоряні кардинально змінювати життя в 43 роки? Залишатися в сімʼї, чи йти назустріч коханню?