Галя летіла на крилах з роботи, ще б пак, її нарешті помітили і підвищили.
– Гавриленко, – сказав начальник цеху, – йди до директора.
Галя була окрилена, нарешті у неї все почало складатися як треба, а то мама переживала, чи все добре у неї буде, у Галі.
– Гавриленко, до тебе гості, – сказала комендант гуртожитку і стиснула губи, – май на увазі, Гавриленко, родичі і друзі всі до дев’ятої години, ти знаєш сама…
Галя з подивом озирнулася і побачила худорлявого, вухатого підлітка.
-Ти до мене, чи що? – запитала Гала, когось хлопчик їй нагадував, хлопчина кивнув і простягнув аркуш у клітинку.
Дрібним, добірним почерком, було написано :”Лист для Галі”
“Донечко, я знаю, що не маю ніякого морального та іншого права звертатися до тебе, але повір, більше мені ні до кого.
Це Сашко, мій син, твій брат, так вийшло, що мама його пішла передчасно, тепер ось і я…
Якщо ти читаєш цей лист, значить мене вже немає.
Я винен перед тобою, донечко, страшенно винен, але я дуже прошу тебе, допоможи Сашку, не кидай його.
У нього є деякі гроші, це всі наші заощадження, він все віддасть тобі, тільки прошу, допоможи йому, хлопець розумний, йому б доучитися.”
Далі йшли вказівки, як вчинити з Сашком…
Батько просив вибачення і дякував Галці, він вірив, що та не кине хлопчика. Галя підняла очі від листа, Сашко весь цей час стояв, опустивши руки і голову.
-Чекай тут, – кинула коротко і пішла до коменданта, та покричала для вигляду, похизувалася і милостиво дозволила Галці поставити розкладачку у себе в кімнаті.
-Дивись, Гавриленко, це тільки до ранку, а вранці вирішуй свої проблеми.
Галя не була рада щастю, що звалилося на неї, вона й не знала, що у неї є брат.
Батько пішов від них, коли Галя була маленька, вона смутно його пам’ятала, але все ж чекала, чекала, що він приїде і тоді все – все буде по-іншому. Не приїхав.
Мати пішла з життя, Галя переїхала до міста, будинок був бабусин, дядько забрав бабусю до себе, а будинок продав, Галці і поїхати нікуди, і немає у неї нікого на всьому білому світі.
Дядькові вона не потрібна, а бабуся сама на пташиних правах тепер у невістки, а та жінка з характером…
Тепер ось… несподівано, брат з’явився і що їй робити? Сама в гуртожитку живе… Ех, ну що за життя, не встигла призначенню зрадіти.
А може… Може це навпаки, на ось, мовляв, тобі Галко, щоб життя медом не здавалося… Ну а що? Бабуся завжди говорила, що нічого просто так не дається, мабуть і їй, Галці, Сашко не просто так дався…
Вранці вмовила коменданта, щоб Сашка до вечора залишила.
– Маріє Петрівно, ну куди мені хлопця подіти?
-А я звідки знаю? У мене що тут, благодійна контора? До батьків відвези.
-Ви ж знаєте, що у мене нікого немає, і у нього теж.
-Так, звичайно, знаю. А може він тобі взагалі не брат? А може ти якогось коханця привела і хочеш мені тут розпусту влаштувати.
-Що ви таке говорите? Як ви можете? Гаразд, добре, піду до директора заводу і розповім йому, як ви тут крутите, думаєте, ніхто не знає?
-Ой, ой налякала, про що він не знає?
-А як ви стороннім кімнати втричі дорожче здаєте…
-Гаразд, нехай живе поки, але вирішуй свої проблеми, скажи, щоб тихо сидів, як миша.
На роботі помітили, що Галя задумлива, викликав директор на розмову, що мовляв, сталося, кажи.
Ну Галя і розповіла, все виклала, нічого не приховала. Директор велів іти працювати, сказав щось придумає, і придумав, виділили Галі з Сашком кімнату, одну на двох.
У школу хлопчика влаштувати допомогли, документи зробили, опікун у власного брата Галя.
Сашко дуже любив вчитися, а після школи біг на завод, то стружку звантажити, то де підмести, а за це йому гроші платили.
Хороший братик у Галі хороший.
-Дякую, батьку, – шепоче Галя, – дякую за братика.
Сашко спочатку мовчав, а потім освоївся, розговорився.
– Дзвіночок мій, – сміється Галя, – як же мені без тебе нудно буде.
-А чому це ти без мене збираєшся жити?- дивується Сашко.
-А як же, Сашко, вивчишся, одружишся…
-Так, спочатку тебе заміж віддам, а потім вже…
-Ой, кому я потрібна, сирота.
А тут ніби як засумував Сашко, щось гнітить хлопчика.
-Сашко, ти чого?- запитує Галя.
-Ні, нічого – каже, а сам ніби плаче, чи що.
Так і не сказав нічого, як не питала.
А тут не прийшов якось на завод допомагати, хоча точно знала, що рано з уроків прийде, додому прийшла хвилюючись. Сашко ввечері прийшов, очі ховає, сказав у друга затримався, в хокей настільний грали.
Притиснути намагалася, в собі замикається, що робити не знає Галя. Думки вже погані долають, обнюхувала непомітно, поганим нічим не пахне, та що ж таке?
Ну що робити? Вирішила простежити за братом, помітила, що два рази на місяць, регулярно пропадає хлопчина.
Побіг після уроків Сашко прямо на вокзал, сів в електричку, Галка слідом, намагається щоб не побачив Сашко ось на станції вийшов і Галя за ним, йде не озирається, впевнено так.
Що за справи?
Дитячий будинок, ось тобі раз, до кого він там? Може дівчину завів собі, чи що? Нічого не зрозуміло, сіла на лавку, чекає.
Вийшов, очі витирає, плаче чи що? Та що таке?
-Сашко, – покликала в спину.
-Ой, Галю…
-Ну так, Галя, а ти кого чекав побачити? Що відбувається, Сашко?
Важко зітхнув і сів на лавку.
-Я тобі не все розповів, тато не дозволив. Та у мене совість… відчував себе негідником, що покинув її.
-Та кого ж, Сашко?
-Віру, сестру…
-Як, -ахнула, – у нас ще є сестра?
-Не в нас, у мене… Тут не тільки дитячий будинок, ще й інваліди… сестра у мене старша, Віра… вона… я виросту і заберу її…
-Що з нею?
-“Цікава” така на світ з’явилася, але вона добра, розумієш… вона мене вигодувала, мами не стало, батько її не вигнав, жив з нами, а потім… Потім її сюди, в будинок для хворих людей.
-Сашко, Сашко, шарф одягни, застудишся, – Галя повернула голову, біля кованої огорожі, притиснувшись обличчям до прутів, стояла невеликого зросту не те жінка, не те дівчинка.
– Сашко, приїжджай…
-Іди, іди в будинок Вірочка, іди, чуєш?
-Сашко мій…братику.
-О, Господи, – Галя рвонула туди, в цей двір, Сашко побіг слідом.
-Віра, тебе Віра звуть?
Жінка-дівчинка злякано дивилася на Галю.
-Я…сестра твоя, розумієш? Я сестра Сашка і…твоя.
-Сестра? Я сестра. Я сестра Сашка, Сашко мій брат! Я люблю Сашу.
-І я, чуєш, я твоя сестра, Сашко… Я не можу.
-Сестра, – Віра простягнула руку і погладила Галину по руці, – сестра моя, – вона притиснулася до Галі , міцно-міцно і заплакала, – сестра моя, моя і Сашка, Вірина сестра, мами немає, тата немає, Сашко поїхав, уууу.
-Не плач, Вірочка, чуєш, не плач, я… я заберу тебе, чуєш? Ти мене чуєш? Я Галя сестра, я обов’язково тебе заберу.
-Забери, Галю.
-Заберу, Віро.
-Чого ти тут, йди в корпус, – гнівно прикрикнули на Віру.
-Не смійте на неї кричати.
-А ти хто така? А ну йди звідси, а то зараз поліцію викличу, шастають тут всякі, а ти пішла, йди, чого встала.
-Вірочка, чекай нас, чекай, мила…
-Сестра Галя, Галя сестра…
Всю дорогу Галя проревіла, притиснувшись до Сашка.
-Вона хороша, Галю, її мама всього навчила, ти справді її забереш? Вона і готувати вміє, правда прості страви, за чистотою стежить, шити вміє, шкарпетки-рукавиці в’яже, красиво, з візерунками…
Знову Галка у директора, той хитає головою.
-Галю, навіщо тобі це потрібно? Вона хвора людина, добре брат, але ж вона чужа тобі…
– Допоможіть, дуже прошу, сама пробувала ні з якого боку не підступишся не так – то просто з держустанови такого типу вирвати людину, допоможіть.
-Ну і куди ти з нею?
-Не знаю, в село поїдемо, будиночок купимо, але там залишати не можна, прошу вас…
-В яке село, Галю! Так не робляться справи.
Гаразд, дай мені три дні, будь ласка, я щось придумаю…
І придумав.
-Гавриленко, до директора.
Пішла, та куди там, побігла Галя в кабінет до директора, а там…
-Ось Галина, ордер вам на квартиру, з вашою великою родиною.
-Що? Три кімнати? Іване Володимировичу, це що, правда? Та нам би й однокімнатної вистачило б…
-Якої однокімнатної, ти, хлопчик, та інвалід…
-Ви нам допоможете…Вірочку?
-Ось перелік документів, збирайте…
Плаче Галя від щастя, плаче Сашко, поїхали до Вірочки. А вона дізналася, біжить, кричить, що сестра, сестра приїхала і брат Сашко.
Скаржиться, що ображають, волосся обстригли.
-Не плач, не плач, Вірочка, волосся відросте, не плач, мила.
Забрали Вірочку, оселилися в новій квартирі, Господи, невже це не сон? Галя з Вірочкою в одній кімнаті, вона від Галі не відлипає, гладить, цілує, Сашка притискає, плаче.
-Все, Вірочка все… разом ми.
-Не віддаси Віру? Не віддаси в поганий будинок?
-Ні звичайно, ти що, люба? Ти наша, ми разом тепер.
Живуть, сім’я у Галини.
Віра готує, щось робить, метушиться, ох і господиня. Маму згадує, плаче.
Возили її до мами, показали що тут тепер, а вона не погоджується, каже що мама на небі, дивиться…
Їздила Галя і до своєї матусі, заїхала до дядька, не раді, звичайно, тільки бабуся зраділа, ой, Божечки, Божечки.
Приїхала, плаче, Сашкові з Вірочкою про життя бабусі розповідає.
Вірочка бачить Галю, плаче і сама реве, ледве заспокоїли.
-Галю, давай заберемо бабусю? Буде у нас хоч хтось старший у родині, – каже Сашко, ну такий розумний.
Поїхала Галя і забрала бабусю. Невістка кричить услід, щоб не привозила стару, Галя запевнила, що не привезе…
Живуть, бабуся відтанула, допомагати прагне, все не страшно, і Вірочку з нею залишити.
Вірочка спочатку боялася бабусю, а потім полюбила, господарюють дві господині.
Добре у Галі вдома, тепло і світло.
Сашко школу закінчив, до інституту вступив.
Бабуся три роки у Галі прожила, пішла у своєму розумі, чиста і доглянута, в любові і злагоді.
А Галина раптом вийшла заміж, так. За хорошого чоловіка, Олега Коломойченко, але відразу сказала, що зі своєї квартири ні ногою, та й сім’я у неї.
З Вірочкою подружився Олег, вона його Олег- братик великий кликала, Сашкові взагалі за батька став, бабусю вже не застав.
Сашка відучили, двох діток на світ привели, Вірочка допомагала виховувати, як же вона тряслася за дітлахами.
Вони її так любили, так любили…
Пішла Вірочка. Пішла з посмішкою на губах.
Так діти сумували за нянькою своєю.Пояснили, що на небі тепер нянечка.
Сашко став відомою людиною, одружився і ніколи нічого більше не приховував від своєї сестри, кажучи всім, що з величезним серцем сестра його, всіх навколо себе привітно зустрічала, всім тепло дарувала, добре слово знаходила.
-Ви ж моя родина, – знизує плечима вже сива Галина і посміхається своїм правнукам.