Ганна подзвонила у двері квартири. За мить її чоловік Микола відчинив, з подивом поглянувши на дружину.
– Привіт, – сказала Ганна.
– Привіт, заходь, – відповів Микола.
Ганна переступила поріг і одразу ж помітила у коридорі жіночі чоботи на підборах.
– Це що ще таке? – запитала вона, звузивши очі.
– До мене гості зайшли, – спробував пожартувати Микола.
– Які ще гості? – насторожено перепитала Ганна.
– Миколо, хто там? – долинув з кухні жіночий голос із кокетливими нотками.
Ганна стрімко рушила на кухню, відчинила двері й завмерла, побачивши несподівану гостю.
…
– Ти Марії телефонувала? – запитав Микола, не відриваючи погляду від книги.
– Так, – байдуже кинула Ганна, наносячи на обличчя крем.
– І що вона сказала?
– У неї все гаразд.
Вони лежали поруч у ліжку, між ними зависла напружена тиша. Розмовляли неохоче, обмінюючись короткими фразами, наповненими неприязню та прихованими претензіями.
Ганні було сорок два роки, а Миколі – сорок три. Вона працювала маркетологом у рекламному агентстві, він – учителем української мови та літератури. Їхня вісімнадцятирічна дочка Марія вчилася в Києві.
Після двадцяти років шлюбу вони вирішили розлучитися. Їхнє сімейне життя нічим не вирізнялося серед інших. Познайомилися ще в університеті й майже одразу побралися. Як і всі, сварилися, мирилися, але останнім часом конфлікти ставали дедалі частішими.
Ініціатором розриву стала Ганна – вона завжди була імпульсивною і рішучою. Микола не заперечував, спокійно прийняв її рішення, що тільки більше її дратувало.
Вони були зовсім різними за характером, але довгі роки не помічали цього. Ганна любила подорожі й не могла всидіти на місці. Микола ж віддавав перевагу затишному вечору з книгою. Його ще одним захопленням були ретроавтомобілі – він годинами міг копирсатися у своїй старенькій «Чайці». Вступив до клубу автолюбителів, їздив на виставки. Ганна ж вважала це захоплення марною витратою часу.
– Я тобі не казав, що Михайло телефонував? – раптом запитав Микола.
– Який Михайло?
– Бондаренко, наш однокурсник.
– І що він хотів?
– У суботу зустріч випускників.
– Що?! І ти мовчав?! – обурилася Ганна.
– Думав, зараз не час про це говорити, – знизав плечима Микола.
– Думав? Бач, який розумний! За мене ще вирішуєш! Так, сьогодні вже четвер… Четвер! Я не встигну!
– Чому? Цілком достатньо часу.
– А як щодо волосся? Що я одягну? – бурмотіла Ганна більше до себе, бо чоловік уже відвернувся на інший бік.
Їй не хотілося виглядати гірше за одногрупниць, але найбільше її непокоїла зустріч із Михайлом. У студентські роки він намагався завоювати її увагу – високий, широкоплечий, плавець, від якого були без тями всі дівчата. Крім Ганни. Він здавався їй занадто самозакоханим. Вона обрала Миколу – скромного, романтичного хлопця, який читав їй вірші.
…
На зустрічі з випускниками Ганна знову побачила Михайла. Серед усіх він вирізнявся темною засмагою, неприродно білою усмішкою і самовпевненістю. Він не зводив з Ганни очей увесь вечір. А наступного дня запросив її на побачення.
Ганна вирішила піти. Однак розмова виявилася нудною – Михайло безупинно говорив лише про себе. Ганна зрозуміла, що більше нічого спільного у них немає. Вона знайшла привід піти раніше.
…
Повернувшись додому, вона відчула, як порожньо стало в квартирі без Миколи. Зайшла в його кімнату й побачила забуту модельку «Шевроле». Узявши її до рук, вона раптово зрозуміла: без нього їй некомфортно.
Не вагаючись, викликала таксі й поїхала до Миколи.
– Привіт, – сказала вона, коли він відчинив двері.
– Привіт, заходь, – відповів він.
У коридорі стояли жіночі чоботи на підборах. Із кухні почувся знайомий голос:
– Миколо, хто там?
Ганна рішуче зайшла на кухню. Там стояла Світлана у фартусі, з ополоником у руці.
– Світлано? Ти що тут робиш?
– Просто… вирішила зварити Миколі суп, – розгублено відповіла та.
– Суп, кажеш. Збирайся, я доварю сама, – холодно кинула Ганна.
Світлана стрімко зібрала речі та вийшла.
– Я дивлюся, ти тут не нудьгуєш, – сказала Ганна, спираючись на стіл.
– Ага, – посміхнувся Микола. – Уявляєш, вона сьогодні зранку прийшла з ініціативою.
– До речі, ось, – Ганна простягнула йому модельку.
– Дякую…
Микола обійняв її.
– А я, до речі, на побачення ходила, – тихо сказала Ганна.
– Та ну! З ким?
– З Михайлом.
– Сподіваюся, ти мені не зрадила? – з удаваною суворістю запитав він.
– Ні! – розсміялася Ганна. – Та він такий нудний…
Микола повернувся додому. Ганна та Микола більше не говорили про розлучення.
Наступного ранку Микола потягнувся до цукорниці й побачив чашку з сервізу.
– Ти її склеїла? – здивувався він.
– Так. Розбила я – мені й виправляти, – відповіла Ганна, усміхнувшись.