– Капусту купи обов’язково, голубці зроблю. Які ж Зелені свята без голубців? – Марія вхопила телефон і набрала чоловіка, поки той ще на ринок не заїхав.
– Добре, Марусю, все куплю як скажеш, – погодився Петро.
До свят вони готувалися ретельно, бо до них в гості мали прийти майбутні свати. Радість у них велика, дочка Єва нарешті собі нареченого знайшла.
З Юрієм дочка давно їх познайомила, а от з його батьками варто вже було зустрітися, бо справа рухалася до весілля, треба було обговорити всі деталі.
Марія і Петро – зараз люди не бідні, розбагатіли після того, як Марія заробітчанкою стала.
Важким для всіх було її рішення їхати в Італію, але що робити, якщо дочка підросла, а грошей щоб забезпечити їй гідне майбутнє нема.
Не хотів Петро дружину відпускати, але потім таки Марія його вговорила, мовляв, час іде швидко, вона лише на квартиру заробить – і назад додому повернеться.
Та квартирою лише не обійшлося, Марія вирішила, що якщо є така можливість, то треба ще щось заробити, щоб їхній дім до порядку привести, аби в старості у доньки нічого не просити, бо ще не відомо, який буде зять.
Стали вони свій дім відбудовувати, тут вже і Петро включився. Він вмів багато чого робити своїми руками, тому справа рухалася швидко і ефективно.
За гроші Марії руками Петра вони разом звели двоповерховий палац – любо глянути.
А тут якраз донька надумала заміж виходити, і Марія вирішила повертатися додому назавжди. А що ще треба? Дочці вона однокімнатну квартиру придбала, їм з чоловіком будинок розбудувала, на весілля гроші має, і є ще трохи відкладено на старість.
До зустрічі сватів вони готувалися як до зустрічі найдорожчих людей. Стіл накрили такий, що тарілки в два поверхи стояли одна на одній.
Тільки от сватам два поверхи на столі були не цікаві, а два поверхи в хаті їм якраз дуже сподобалися.
Марія бачила, що сваха надута сидить, але не могла второпати в чому справа, поки та сама не сказала:
– То ви хочете жити в цьому будинку, а молодят відправити в однокімнатну квартиру?
– Так, ми так з самого початку планували, що Єві квартира буде, – підтвердила Марія.
– А ви не подумали, що молодим місця буде мало? А як у них діти підуть, як вони в тій одній кімнатці помістяться, – з ноткою катання зауважила сваха.
– Не зрозуміла, то що ви пропонуєте? – Марія здивовано глянула на чоловіка, а потім на сваху.
– А що тут пропонувати? Тут і так все логічно. Будинок треба віддати молодятам, а самі в квартиру переїжджайте, – винесла свій вердикт мама нареченого.
Сватання як таке було зіпсоване. Свати поїхали невдоволені, посіявши в душах усіх сумʼяття.
Марія не спала, не могла заснути, думала, що тепер робити, як тут правильно вчинити.
– А може сваха і права, не треба нам такого великого будинку. Впустимо сюди молодих, а самі в квартиру переселимося? – запитала несміливо чоловіка.
– Ще чого? На старості я ще в шпаківні не жив. Не збираюся я нікуди переїжджати. Це наш будинок, ми заслужили в цьому жити. А дочці ми і так багато дали – цілу окремо квартиру, не кожному так щастить, – категорично заявив Петро.
– А як же щастя нашої доньки? – перепитала Марія.
– Щастя нашої доньки тепер в руках того чоловіка, якого вона сама собі вибрала. Ми свою справу зробили, – сказав чоловік.
Петро категорично проти, щоб віддавати будинок молодятам. Він вважає, що сваха не мала права втручатися, адже сама взагалі нічого не дала своєму сину.
А Марія сумнівається, заради щастя доньки вона готова і переїхати.
А яка ваша думка? Хто правий в цій ситуації?