Я завжди допомагала своїй сім’ї. Після навчання я одразу отримала гарну роботу, тому питання грошей для мене ніколи не було проблемою. Я могла забезпечити не тільки себе та своїх дітей, а й допомагати батькам. В нас завжди були хороші стосунки, вони були добрими та чуйними у будь-якій ситуації.
Гірші стосунки в мене були з молодшим братом. Річ у тім, що він не хотів після школи йти навчатись. Хоча я дуже наполягала на цьому, адже розуміла, що без навчання він не буде мати гідного життя. А Юрій сприймав мої слова дуже гостро. Здавалось, що у нього досі не минув підлітковий період.
— Та що ти взагалі пхаєшся до мого життя, — заявив він мені після чергової розмови. — Займайся своєю дитиною і сім’єю. Якщо далі будеш так заганяти себе на роботі, то чоловік піде до іншої, більш доглянутої жінки.
Я дуже образилася на брата за ті слова. Я не думала, що моя сестринська турбота так зачепить його. Він сприймав мене ворогом і не хотів чути те, що я йому говорю.
Батьки завжди потурали його забаганкам. Звісно ж, вони завжди хотіли мати сина. І коли Юрій народився, батьки ледь у п’яту точку його не цілували. На будь-які його капризи вони знаходили виправдання.
З тієї сварки минуло вже понад чотири роки, а я досі не можу забути ті слова. З Юрою ми так і не спілкуємось. За весь цей час він не перепросив переді мною. Можливо, глибоко в душі я вже давно його пробачила, але першою на поступки йти не збираюсь.
Як зазвичай у суботу зранку я планувала заїхати до батьків, щоб взяти в них список продуктів. Ми вигадали таку схему, щоб я раз на тиждень купувала їм все необхідне. Це було зручно і їм, і мені. Якщо потрібно щось докупити з продуктів протягом тижня, я залишала їм певну суму грошей.
У них звісно ж була своя пенсія, Але значна частка йшла на комунальні платежі, ліки. Тим паче я не хотіла, щоб мої батьки мали якусь нестачу. А самі ж вони не попросять, я знаю.
Раптом мені зателефонували з роботи й сказали, що на підприємстві сталась непередбачувана проблема. Тому поїздку до батьків я вирішила перенести на обід.
Коли ж я все-таки до них приїхала, то застала там свого брата. Ми не зустрічалися з ним вже понад 5 років. Я побачила, як батьки дають йому гроші та великий пакет.
— Що тут відбувається? — я вирішила одразу все з’ясувати.
— Все добре, доню, Юра заходив гості просто, — поспішно відповіла мати.
— Я все бачила. Ви даєте йому гроші?
— Тебе це не обходить! — огризнувся до мене Юрій. — Вічно пхаєш свого носа не у свої справи.
Я зрозуміла, що брат геть не змінився. Йому вже 21 рік, а він бере гроші в батьків. І робить це потайки від мене. Очевидно, що він сказав батькам не виказувати його, інакше я б перестала давати гроші.
Мені боляче було від усвідомлення того, що він не робить ніяких висновків та не хоче братися за розум. А батьки досі підтакують його нехлюйству.
Відтепер я не даватиму батькам гроші. Вони дорослі люди, а мені пора дбати про себе та свою сім’ю.