До 50 років я жодного разу не покидала свого села. Хіба що в обласний центр їздила, в діагностичний, або на ринок. Ми жили доволі добре, мали велике господарство і продавали городину на ринку. Та так життя склалося, що коли діти повиростали – грошей почало критично бракувати. Город вже не приносив прибутку, часи змінилися й люди більше купували в магазинах.
От тоді я сіла, подумала й запропонувала чоловікові:
– Поїду я до Італії, зароблю на навчання дітям, квартири їм куплю і, як вдасться, трохи на старість відкладу.
Так і вчинили. Донька тоді вже до університету вступила, а син школу закінчував. Спочатку мені не щастило з роботою, довелось кілька місць змінити, перш ніж гарне знайшла. А тоді помалу все налагодилось. Почала додому гроші висилати. А за десять років купила обидвом дітям квартири й оплатила ремонт в нашій старій хаті.
Зараз донька вже має власну сім’ю і двох діток. Син з дівчиною живе, в них все серйозно. Я хотіла ще кілька років попрацювати, аби йому на весілля заробити й трохи відкласти та вже додому повертатися. Та цьогоріч сталася зі мною біда. Захворіла на грип, перенесла дуже важко, дало ускладнення на серце. Медики сказали, що потрібна операція на серці. Довго я нічого не розповідала дітям, не хотіла їх навантажувати. А тоді хтось з моїх італійських подруг написав у соцмережах доньці. Таня подзвонила геть схвильована:
– Мамо, що сталося?
– Та нічого страшного, трошки прихворіла.
– Мені сказали, що будуть операцію робити.
– Не будуть, я відмовилась.
– Але чому?
– Доню, вона дуже дорога. В мене нема таких грошей. – сказала я і не змогла стримати сльози. Таня мовчала кілька хвилин. А тоді сказала:
– Мамо, скажи лікарям, що робитимеш операцію. Нехай планують.
– Ти чуєш, грошей в мене нема. Це ж 15 тисяч євро треба.
– Буде!
Я не знала, що це означає. Але минуло три дні і донька вже була в мене в лікарні з грошима.
– Де ти взяла такі гроші?
– Ми з братом назбирали.
Вона не хотіла зізнаватись. За тиждень мене прооперували, все минуло добре. Таня поруч була. А згодом вона мене забрала додому.
– Я відійду і повернусь до Італії, все відроблю.
– Не вигадуй, мамо, вже досить. Настав час відпочивати! Ми вже нікуди тебе не пустимо!
Вдома я дізналась, що заради моєї операції донька вмовила зятя продати автівку, а син взяв великий кредит під заставу квартири. Та він стверджував, що має гарну роботу і зможе все повернути.
– Мамо, це краплина порівняно з тим, скільки всього ти для нас зробила.
Такого вчинку я зовсім не очікувала. Мені дуже шкода, що завдала дітям стільки незручностей. Та сподіваюсь, що ще зможу їм віддячити. Що ви думаєте про цю ситуацію? Прийняли б допомогу від дітей?