— Хоча б кредит сплати! — вимагала по телефону мати Насті. — Невже тобі шкода грошей для батьків?
Хоч трохи надішли — діти ж просять їсти, а у нас навіть макарони закінчилися!
Настя, у тебе хоч трохи совісті є? Якщо ти маєш можливість нам допомагати фінансово, то чому ти цього не робиш?!…
… Настя втекла з рідного дому ще в п’ятнадцять років.
Ніхто її не шукав — мати була зайнята доглядом за вітчимом і вихованням чотирьох молодших дітей.
Доля старшої дочки Галину мало турбувала. Жінка зраділа втечі Насті, адже зайвий рот відвалився сам по собі.
Жилося Насті до повноліття дуже важко… Дівчина хапалася за будь-яку роботу, якимось дивом не потрапила під поганий вплив і не опинилася на узбіччі життя.
Вона працювала, тягнула себе сама, щосили намагалася вибитися в люди і не бути схожою на матір.
У дев’ятнадцять років Настя почала знімати окрему кімнату, вступила до коледжу і вивчилася на кондитера.
У двадцять два роки вона вийшла заміж за свого ровесника.
Ігоря анітрохи не бентежило важке минуле коханої жінки, всю біографію Насті він знав.
П’ять років подружжя працювало на знос, кожну копійку відкладало на мрію, і вже до двадцяти восьми років змогло придбати власне житло, хоча і в іпотеку.
Коли життя стало більш-менш стабільним, Настю почала мучити совість.
Вона наче добре живе, ні в чому не має потреби, заробляє непогано… Чому ж вона не допомагає батькам?
Уві сні дівчина часто бачила братиків і сестричок. Посеред ночі, прокидаючись від чергового кошмару, молода жінка плакала.
Ігор одного разу не витримав і запропонував:
— Настуня, давай поїдемо до твоїх батьків? Правда, подивимося, як вони живуть — може, потрібна якась допомога? Я ж бачу, як ти себе мучиш!
— Я не знаю, Ігорю, що з цього вийде. Я боюся, розумієш? Чи жива мама, чи здорова? А раптом, поки мене не було, з нею щось сталося? А як тепер живуть інші?
— Давай проблеми вирішувати по мірі їх надходження? З іншого боку, у твоїх батьків може бути все нормально, хто знає? Ти так і будеш мучити себе, поки не поїдеш і не побачиш все на власні очі.
Настя зібралася з духом і все ж вирішила відвідати рідне село.
До її величезного полегшення бабусин будинок, в якому пройшло дитинство, досі стояв — у вікнах горіло світло, з труби валив дим.
Кілька хвилин Настя стояла біля хвіртки, боячись увійти всередину.
Ігор легенько підштовхнув дружину:
— Давай, не задкуй. Заходь…
Настя якраз підійшла до ганку, коли з сараю з оберемком дров вийшов її братик Степан. Вони довго обіймалися. Настя все боялася запитати, як там мама.
Степан зрозумів все сам:
— Ходімо. Мама вдома. Вони сплять з вітчимом, як завжди, нетверезі. Настю, знаєш, вона довго тебе лаяла, коли ти втекла. Перші кілька років взагалі обіцяла поліном відходити. А потім начебто звикла і злитися перестала.
— Як ви тут живете, Степане?! — Боячись наступити на скрипучий поріг, запитувала Настя. — А де інші?
— Та вдома, де ж їм ще бути? Телевізор дивляться. Нам голова селища нещодавно подарунок зробив — новий замість згорілого купив, багатодітним допоміг. Краще б дітей одягнув…
Настя спочатку не впізнала матір — опухла і дуже худа стара лежала на ліжку.
Степан розбудив її.
Вітчим невдоволено поглянув на падчерку і просто відвернувся до стіни.
Галина підхопилася і кинулася до дочки обійматися:
— Настугя, яка ти стала! Ну королева чистої води! Що ж ти, доню, стільки років до нас не заглядала? Я переживала, не знала, що й думати, боялася, що ти вже зникла назавжди. А це з тобою поруч хто?
— Знайомся, мамо, це мій чоловік Ігор.
— Зятю! Значить, ти вийшла заміж! Це потрібно обмити! Борько! Вставай, швидко біжи до сусіда, неси біленької.
Ой, донечко, а ти з подарунками! Ну зараз ми такий стіл накриємо!
Вставай, кажу, Борько, довго відлежуватися збираєшся?!
Насті перед чоловіком було неймовірно соромно.
Вона розуміла, що Ігор почувається не в своїй тарілці — він же виріс у пристойній родині з інтелігентними батьками.
Якось відмовивши матір від застілля, Настя залишила їй номер телефону і зібралася додому:
— Все одно, мамо, нам тут ніде розміститися. Поїдемо ми, завтра на роботу. Якщо щось знадобиться, обов’язково телефонуй. Я тепер вам допомагатиму, як зможу.
— Настю, ну ти, це саме… Грошей трохи залиш! За продукти велике спасибі — дуже вчасно ти їх привезла. Якраз вугілля закінчилося, а піч дровами добре не натопиш — швидко остигає.
Ти нам хоча б дві тисячі на перший час дай, закупимося. А через три дні Борька на роботу вийде. Він уже практично влаштувався. Ну що, доню, допоможеш?
Звичайно, мамі Настя не могла відмовити. Дала трохи більше, ніж та попросила і наказала:
— Дітям, мамо, щось купи. Я у вихідні приїду. А ще я хотіла у тебе запитати — може, ти погодишся лікуватися? Ну це ж не життя…
— Розумію! — Галина винувато опустила голову. — Знаю, що живу неправильно, та тільки як тут не схибиш?! Коли проблем стільки… Я ж не від хорошого життя за склянку хапаюся.
— Мамо, все можна виправити! Давай я приїду на вихідні, ми з тобою все обговоримо, добре? Я за цей час знайду клініку, домовлюся про все. Від тебе потрібно буде тільки бажання і все. Будь ласка, не пий до суботи.
— Добре, донечко! — кивнула Галина. — Приїжджай, я на тебе чекатиму!
Рано вранці в суботу Настя приїхала провідати маму і потрапила на застілля — Галина в компанії вітчима і ще двох чоловіків щось святкувала.
Настя розлютилася — вона чомусь була впевнена, що мати свого слова не порушить:
— А що це тут за сабантуй? — грізно запитала молода жінка, стоячи в дверях. — Давайте, шановні, на вихід!
— О, Настюха приїхала! — зраділа Галина. — Зараз вона нам продовження організує! Донечко, а ну, дай триста гривень, нехай Борька швиденько до сусіда збігає!
— Ще чого! — нахиляючись і беручи поліно в руки, відповіла матері Настя. — Швидко всі “гості” на вихід! Я двічі повторювати не буду!
Чоловіки пішли.
Галина накинулася на дочку з претензіями:
— Ти якого біса взагалі в моєму домі командуєш? Чому ти моїх гостей проганяєш? Яке право ти маєш тут розпоряджатися?!
— Мамо, я ж тебе просила! — дорікнула матері Настя. — Ми з тобою про що домовлялися?
— А ти мене життю не вчи — живу, як вмію! Не поїду я лікуватися, бо я не хвора. Все контролюю, силу волі маю — захочу і сама кину!
Настя вклала матір і вітчима спати, розбудила дітей і почала наводити в будинку порядок.
До пізнього вечора жінка відмивала бруд, прала білизну, вона збігала до сусідів і попросила їх розтопити лазню, щоб діти могли скупатися.
Галина старань дочки не оцінила — прокинувшись з сильним головним болем і не отримавши грошей на похмілля, мати Настю вигнала…
В глибині душі Настя вже не одноразово пошкодувала про те, що взагалі поїхала відвідати рідний дім.
Галина швидко зметикувала, що старшу дочку можна крутити на гроші (особливо якщо просити їх на дітей).
Дзвінки до Насті стали надходити регулярно:
— Привіт, Настуню! Вишли, будь ласка, грошей — молодшим потрібно взуття купити. Як завжди, перекинь сусідові, він до банкомату з’їздить і готівку мені привезе…
— Настю, ну гроші потрібні. Тут баба Валя курочок-несушок продає недорого. Стара стала, каже, що доглядати за ними не може. Ми купити надумали, ну щоб яйця свої були, а то в магазині не наберешся, дорого!
Настя спочатку гроші давала, поки якось не приїхала в гості до матері і не розговорила брата:
— Настю, вони прогулюють все! — зізнався Степан. — Кожен божий день за твій рахунок гуляє половина села, а мати навіть продукти в дім не купує.
Живемо на те, що я заробляю. Ти краще не давай, може тоді вітчим нарешті надумає знайти роботу — пити ж треба буде на щось.
Настя влаштувала скандал матері:
— У тебе совість є?! Я гроші на дітей даю, ти чому їх на свого співмешканця витрачаєш?! Якого дідька він сидить вдома, не працює, черево відростив — до колін звисає, живе на дитячі гроші?!
— А ти батька життя не вчи! — гримнула Галина. — Ти диви, яка розумна знайшлася! Твоя справа гроші давати — тебе не стосується, як ми їх витрачаємо! Нахабна яка, ще й кожною копійкою дорікати надумала!
— Та який він мені батько?! — вибухнула Настя. — Чому я повинна чужого дядька годувати?! Де кури, на яких ти у мене гроші просила?! Де яйця? Чому молодші ходять роззуті й роздягнені?
Я передавала спортивні костюми нові для Петрика і Кольки — де вони?
— Їсти нічого не було! — розлютилася Галина. — Я їх продала! Ти у нас міська, заміжня, багата! Могла б і побільше грошей надсилати, щоб ми з хліба на воду не перебивалися! Минулого тижня ти дала всього дві тисячі, на них хіба можна прожити вшістьох?!
— Так іди і працюй! — повторила Настя. — І твій співмешканець нехай теж вчиться заробляти! Я більше ні копійки вам не надішлю. Нічого ти тепер від мене не отримаєш!
— Ну то й вимітайся звідси! — схопилася Галина за кочергу. — Тринадцять років про тебе нічого не знали! Якого чорта ти взагалі знову з’явилася?! Відчепися від нас і не показуйся сюди більше!
Настя знайшла вихід із ситуації — вона відкрила на своє ім’я картку і передала її братові.
Степана сестра попросила:
— Ні матері, ні вітчиму нічого про цю картку не кажи, щоб вони про її існування взагалі не знали! Я щомісяця сюди буду гроші переказувати. Ти, Степане, вже дорослий, тепер на тобі забезпечення дітей буде. Ні копійки звідти на пияцтво не давай, привозь продукти.
Якщо дітям будуть потрібні речі, то дзвони — я куплю і через пошту надішлю. Хочуть пити, нехай самі на це заробляють!
З братом Настя зідзвонювалась щодня, а Стьопа перед старшою сестрою звітував:
— Продукти купив. Мати питала, звідки гроші — я сказав, що заробив. Вона просила залишки віддати — я пояснив, що все витратив. Вітчим останнім часом часто з’являється — почав підбивати матір забирати гроші, які я заробив.
— Я, напевно, Стьопо, піду в опіку, а заодно і в поліцію. Борис в будинку не прописаний — він там, узагалі, не має права жити.
Якщо він піде, мати, можливо, і пити перестане. Ви потерпіть трохи, я найближчим часом цим питанням займуся.
Галина швидко забула образу на дочку. Вона якось зателефонувала Насті, на диво адекватна, і почала скаржитися на життя:
— Донечко, зовсім важко стало. Боря ніяк не може влаштуватися на роботу, всі хочуть влаштовувати тільки офіційно.
У нас шістдесят тисяч боргу по кредиту, брали ми його ще три роки тому, коли Борис кочегаром працював.
Допоможи, доню. Закрити потрібно цю позику, щоб ми могли на ноги встати. А то всю зарплату будуть підчисту знімати, на що жити?
— Чому я повинна допомагати твоєму співмешканцю? Нехай іде і відпрацьовує борги, у мене немає таких грошей, щоб ними даремно розкидатися.
— Ще я, Настю, зовсім забула сказати, — дорікнула дочці Галина. — Діти скоро опухнуть від голоду, у нас вдома зовсім немає продуктів. Та й грошей ось уже два місяці ти не надсилала.
Настя прекрасно знала, що мати бреше. А після того, як у Стьопи з’явилася банківська картка, жити діти стали значно краще.
— Я тобі вже пояснювала — більше ні копійки ти від мене не отримаєш. Я запропонувала тобі лікуватися, а ти не захотіла. Значить і в моїй допомозі не потребуєш — випливай з цього болота сама.
Галина наговорила дочці гидоти і кинула слухавку.
Настя серйозно зайнялася долею своїх молодших братів і сестер, а від вітчима їй вдалося позбутися.
Втім, виселяти Бориса довелося мало не силою.
Матір Насті вдалося обманом покласти в клініку.
Жінка дуже сподівається, що лікування принесе позитивний результат і мати повернеться до нормального життя.
Дітей тимчасово вона забрала до себе, а щоб усім вистачало місця, довелося зняти на певний час великий будинок у передмісті.