Мої діти вирішили, що я на старості років маю їх забезпечувати, бо так їх навчив тато.
Я вдало вийшла заміж не знала ніколи скрути. Чоловік добре заробляв, тож я не працювала, а дивилась за домом і доглядала дітей. У Михайла був бізнес – ремонтував та продавав автомобілі, які ж сам привозив з Польщі або ж Німеччини.
Син та донька теж не знали ні в чому відмови. Мали все, що хотіли. Коли подорослішали, чоловік їм квартири купив та весілля поробив. От вони і звикли, що все для них і заради них.
Захотіли на море – полетіли. Захотіли дорогі телефони – прошу тримайте. Михайло зі шкіри ліз аби дітям догодити. Однак зараз такі плоди виховання дуже зіпсували наше життя…
Чоловіка вони хоч трохи поважали, а мене мали за прислугу, бо я їм грошей не давала. З мене вимагали їжу кожен таку, яку він любить, щоб речі були попрані і в кімнатах прибрано. Самі ж вдома не робили нічого.
Коли чоловіка не стало, діти почали спадок ділити. Мене з нашого будинку вигнали, а дім продали.
– Для чого тобі такий великий дім. Тим більше ти на нього не заробила, а все тато зробив!
За гроші від продажу будинку, діти собі купили машини. Мене ж прихистила подруга, порадила їхати на заробітки, бо надії на дітей у мене немає. Я так і зробила.
Уже третій рік я працюю в Італії, а всі зароблені гроші відкладаю на житло та свою старість. Тут знайшла багато подруг, всі українки, є навіть дві жіночки з нашої області. Та і сама робота в мене хороша, не жаліюся. Допомагаю одній літній пані доглядати та ще й прибираю в її будиночку.
До слова, за ці роки я ні разу не приїздила додому навіть на свята. І куди я піду якщо своєї хати вже не маю. Але декілька днів тому до мене неочікувано зателефонував син. Як виявилося, він не зумів втримати на плаву бізнес батька та понабирав кредитів.
Ну а я ж на заробітках, відповідно, заробляю достатньо. Тому от син вирішив перекласти на мене всі кредити та борги.
– Тато нам допомагав завжди, а ти ніколи. Могла б хоч зараз виправитись та допомогти! – кричав син.
– Я нічого вам не повинна. Всі діти батьків на старості доглядаю, а ви лише про себе думаєте. Я теж так робитиму!
Зараз діти й не згадують про мене. Мені прикро, що маю таких невдячних дітей. Сподіваюсь, вони з часом зрозуміють свою помилку. Я ж працюю для того, щоб забезпечити себе, бо не маю на кого сподіватись.
Хіба я не права?