Діти завжди знаходили для себе причини не приїхати до Галини, але коли дізналися, що мама збирається виходити заміж, то раптом всі троє з’явилися. І час для цього знайшовся, і все стало можливим.
Мама вирішила в 60 своє особисте життя налагоджувати і це їм не сподобалося.
– Не соромно тобі, мамо? – обурювалися діти. – Ми від чужих людей дізналися, що ти таке задумала! Тобі що, не вистачає? Хата є, все є – живи і радій. Навіщо чужого чоловіка до себе в хату вести?
Галина ніколи не почувалася так незручно, як тоді. Вона сиділа, як школярка перед дітьми, і намагалася пояснити, що Петро не чужий для неї, і вони давно знайомі, а те, що зараз зійшлися, – це вже викрутаси долі.
Насправді вони з Петром зналися давно. У двадцять років Галина зустріла Петра на дискотеці, коли хлопці з сусіднього села приїхали до них на вечірку. Петро був настільки красивим, що його всі називали Сонечком: світле кучеряве волосся і блакитні очі, в яких неможливо було не закохатися.
Тоді Галина повернулася додому, зовсім іншою – така закохана, що забула про все навколо.
Вони почали зустрічатися, але без проблем не обійшлося.
Батьки одразу не прийняли Петра, а коли той прийшов свататися, батько Галі прямо сказав, що не бачить його своїм зятем, бо його донька заслуговує на щось краще.
– Не віддам за тебе свою дочку, бо ти їй не пара, – сказав як відрізав батько.
Це так образило Петра, що він відразу ж одружився з донькою місцевого багатія. Вони поїхали, і Галина багато років не знала, де він і що з ним сталося.
Сама вона теж згодом вийшла заміж за Івана, народила троє дітей, і життя йшло своїм ходом. Іван був хорошим чоловіком, але Галина не любила його так, як Петра.
У 50 років Галина овдовіла, і залишилася жити сама в своєму будинку, бо діти вже мали свої родини. Була самотня, хоча й не відчувала гострої потреби в чомусь – Іван завжди був хорошим господарем, і все було в домі. Вона не раз запрошувала дітей, але вони так і не знайшли часу, навіть щоб зателефонувати, не кажучи вже про приїзд.
І ось одного разу, стоячи в церкві в неділю, Галина помітила знайоме обличчя. Це був Петро! Він за ці 40 років змінився, але очі залишилися ті ж самі. Він теж упізнав Галину, і після Служби підійшов до неї на вулиці. Так вони і почали спілкуватися.
Виявилося, що Петро теж овдовів, і повернувся до рідних місць, щоб провести тут старість. Він ніколи не забував Галину, адже не зміг полюбити свою дружину так, як її. Після довгих роздумів він зізнався Галині, що хоче бути з нею, хоча б трохи, адже на старості років хочеться бути щасливим.
Галина погодилася, тільки ось дітей не запитала, і вони виявилися проти її планів.
– Заміж в 60? – здивувалась донька. – Ти не маєш розуму, мамо.
– А що, в 60 життя закінчується? – відповіла Галина. – Життя, як довга дорога, і ніколи не знаєш, що на ній трапиться. Не прогавлю своє щастя, навіть якщо ви не згодні. У мене лише одне життя, і воно тільки починається.
Галина з Петром розписалися і стали жити разом, але за це довелося заплатити високу ціну – з нею перестали спілкуватися її рідні діти, які так і не зрозуміли, навіщо мамі в 60 виходити заміж? На їхню думку, в такому віці мама мала б жити лише для них.
А яка ваша думка з цього приводу?