– Дочко, а ми всією родиною післязавтра до Туреччини відпочивати їдемо! – бадьорим і, трохи зарозумілим голосом відрапортував телефоном Дмитро Сергійович.
– Вітаю. І що ж тепер? – байдуже відповіла Рита.
– Ну, як що? Курорт таки! А ви, мабуть, знову на дачі стирчатимете все літо з мамою? – із глузуванням спитав Дмитро Сергійович, розуміючи, що дочка не підтримала його ентузіазму щодо Туреччини й не кинулася заздрісно вітати.
– Так, будемо на дачі. Тут справ, як завжди, багато, – байдуже сказала Рита.
– Так я і думав! Як селяни мешкаєте! Кріпаки. Усі цивілізовані люди вже давно кинули ці грядки. Тепер все у супермаркетах продається. Зручно – пішов і купив.
– Ну, ти в нас тепер багатий став! Ось і купуй. А ми вже так якось…
– Ой! Хамко! Вся у матусю! На мене жоден грам не схожа! Не те, що Кирюша – моя копія! Зараз у Туреччині засмагне, на каруселях накатається, в аквапарку, ще… – Дмитро Сергійович знову переклав тему на Туреччину, але Рита його перервала.
– Гаразд, тату, давай. Успішної дороги. Мені ніколи, треба Юркові обід готувати. Він зараз прокинеться, – сказала Рита і поклала слухавку.
Маргарита не показала виду, але чути про те, як він повезе свою нову родину до Туреччини, їй було більш ніж неприємно.
А ще прикро до сліз. На нову дружину батько грошей не шкодував. А Риті та її матері копійки зайвої не давав. А коли внук з’явився, дідусь рахував кожну гривню на подарунки. І так було завжди…
…Рита виросла у звичайній родині. Батько, Дмитро Сергійович, працював шофером на підприємстві. Мама – Юлія Анатоліївна – на тому самому підприємстві бухгалтером.
Дмитро Сергійович ніколи не балував подарунками ні дружину, ні доньку. Гроші збирали спочатку йому на мотоцикл.
Потім на машину. А машина вимагала техобслуговування та ремонту. Дмитро Сергійович усі зекономлені кошти вкладав в улюблену «ластівку».
– Дімо, Маргариті б велосипед купити… – якось сказала Юлія Анатоліївна.
– Ще чого! Куди вона буде їздити? Он на дачі всі грядки заросли. Треба не на велосипеді педалі крутити, а по господарству допомагати! – Сказав, як відрізав, Дмитро Сергійович.
Так і мешкали. Юлія Анатоліївна звикла у всьому слухати чоловіка. Так уже була вихована. З дитинства звикла, що в сім’ї чоловік – голова.
Юлія Анатоліївна чудово пам’ятала взаємини своїх батьків. Її батько всі важливі рішення приймав сам, а мама була справді за чоловіком, як за кам’яною стіною.
Тільки ось жінка не врахувала, що її рідний батько і чоловік – зовсім різні люди. Дмитро Сергійович ніколи особливо не брав відповідальність.
Як проблеми, так він не при справах. А от, якщо критикувати, то це завжди, будь ласка.
Одним словом, справжнім чоловіком він ніколи не був. Але Юлія Анатоліївна про розлучення ніколи не думала.
За молодістю ще багато чого не помічала, а потім уже не під роки. Донька доросла стала. Закінчила університет, вийшла заміж.
Проте зміни у долі всієї родини затіяв сам Дмитро Сергійович. Підходив час подружжю справляти так зване срібне весілля – двадцяти п’ятирічний ювілей.
Юлія Анатоліївна за кілька місяців розпочала підготовку, подарунок для чоловіка шукала, підробітки брала, щоб купити справді щось варте.
За кілька днів до передбачуваного свята Юлія Анатоліївна була на роботі й, як завжди, розкручувалась зі справами, що накопичилися. До кабінету увійшла Фаїна Ігорівна – начальник кадрового відділу.
– Юлю, ви, мабуть, Дмитру місце інше підшукали? – невимушено спитала жінка Юлію Анатоліївну.
– Яке місце, Фай? – не одразу зрозуміла Юлія Анатоліївна.
– Ну, твій Діма ж заяву за-власним написав. Ти не знаєш, чи що? – спитала Фаїна Ігорівна і посміхнулася.
– Та не може цього бути! Він нікуди не збирається! – Наполягала Юлія Анатоліївна на своєму.
– Ну, як не збирається? Заява у мене на столі лежить. Ходімо, покажу, якщо не віриш.
– Так… – сказала Юлія Анатоліївна розгублено, розуміючи, що заява за власним бажанням дійсно існує.
Зрозуміло, що дивитися на заяву Юлія Анатоліївна не пішла. Вона зателефонувала чоловікові, але відповіді не було.
Якось жінка дочекалася закінчення робочого дня і вирушила до гаража. Там, за логікою речей, мав бути Дмитро, бо закінчення робочого дня для водіїв – на годину пізніше.
– Привіт, мужики. А Дімка мій де? – Запитала Юлія Анатоліївна, не побачивши чоловіка.
– Так він з обіду сьогодні у відгулі, Юль, – сказав один із чоловіків і трохи зам’явся.
– Напевно, сюрприз вам якийсь готує, Юля Анатолівно! – жваво прокричав молодий механік Влад.
– Так, напевно … – Розгублено сказала Юлія Анатоліївна і поспішила піти.
Дорогою вона лаяла себе і всіх довкола. Їй здавалося, що всі збожеволіли. То якась заява, то відгул, сюрприз… Зрозуміло було одне – ця незрозуміла карусель Юлії Анатоліївні зовсім не подобалася.
Однак дорогою додому вона себе заспокоїла. Жінці раптом спало на думку, що чоловік і справді готує сюрприз – адже попереду річниця весілля.
Додому Юлія Анатоліївна вже прийшла в нормальному настрої. Хотіла лише прояснення ситуації із заявою.
– Дімо, ти що, раніше звільнився? – спитала вона чоловіка, що сидів на кухні.
– Так, – однозначно відповів Дмитро Сергійович.
– Слухай, а що за нісенітниця?! Сьогодні була Фаїна Ігорівна, каже, ти з роботи йдеш… – сказала Юлія Анатоліївна.
– Ну так, йду. І, до речі, не лише з роботи, а й від тебе теж.– Що? Як? – розгублено спитала жінка, і шалений день знову накрив її з головою.
– А ось так! Набридла ти мені! Живемо, як пліснявою вкриті. Щодня одне й те саме! Ти мені зі своїм городом на дачі набридла.
– Ритка теж – тепер привозить онука мало не кожних вихідних. А я ще молодий і, між іншим, у діди записуватись якось не збирався.
– У мене он молода дівчина є! Я скоро стану батьком. Нове життя… світле майбутнє… щастя… кохання… вона мене любить, і я її… Усе!
Юлія Анатоліївна слухала, але не чула подальшого монологу чоловіка. Лише окремі фрази яскравими спалахами ще довго шкрябали її душу і ранили серце.
Все це здавалося якимось маренням. Але Дмитро Сергійович справді вирішив кардинально змінити життя. Пішов від дружини до молодої коханки.
Спочатку говорив, мовляв, квартиру та дачу – все залишу вам. Тільки машину заберу. Юлія Анатоліївна не була проти, та й Рита із чоловіком її підтримали.
Однак наступні чотири роки перетворилися на справжній кошмар. Спочатку було розлучення і розподіл майна. Потім у батька та його нової обраниці Олени справді з’явився хлопчик Кирюша.
Юлія Анатоліївна на той період не могла ходити навіть на роботу. В очі колегам дивитися було соромно. Хоча багато хто став на її бік і засуджував поведінку Дмитра.
Тільки жінка трохи підбадьорилася, як новий удар. Молодій сім’ї набридло тулитися в орендованій квартирі, і Дмитро вирішив судитися за квартиру та дачу.
Юлія Анатоліївна цього разу не витримала – злягла з серцевим нападом.
– Мамо, ми зі Славиком порадилися… Може запропонувати йому забрати квартиру, а нам дачу, – сказала Рита.
– Сама, дочко, про це думаю. Дачу продавати не хочу, і їм не дозволю їздити туди.
Дмитро Сергійович погодився на мирову. Квартира в місті коштувала на порядок дорожче за дачу в передмісті.
Спочатку Юлія Анатоліївна дуже переживала з цього приводу, але потім почала ставитися спокійніше. Вдень електричкою їздила на роботу, а ввечері відпочивала далеко від галасливого міста…
– Батька з новою родиною сьогодні бачили у торговому центрі. Ідуть із покупками, тільки в зубах не несуть. А Юркові машинки ніколи не подарує, – нарікала Рита.
– Дочка, де вони гроші беруть, цікаво. Адже обоє не працюють …
– Батько казав, що тепер має бізнес. А що конкретно, я не питала. Не хочу навіть у подробиці вдаватися…
І ось новина – батько з молодою дружиною та сином поїхали до Туреччини. Рита намагалася не думати про телефонну розмову. Того дня вона збиралася на дачу – допомогти матері. Приїхала, а хвіртка зачинена.
– Мамо, ти де? – зателефонувала Рита.
– Ой, дочко, ти вже приїхала. Я ось на сусідній ділянці Вадима Олександровича, з квітами йому допомагаю. Заходь, це там, де раніше баба Катя жила.
Рита здивувалася. Після переїзду баби Каті в місто до дітей, сусідній будинок пустував кілька років. А тут раптом якийсь Вадим Олександрович.
Виявилось, що нічого дивного у всьому цьому немає. Будинок родичі баби Каті продали, а Вадим Олександрович саме новий власник.
– Гарний чоловік цей Вадим Олександрович! – сказала Рита увечері за чаєм.
– І справді гарний. Ми з ним уже тиждень знайомі. Тільки шкода, що самотній. Сім’ї нема, – відповіла Юлія Анатоліївна.
– Що ж поганого, мамо? Навпаки, дуже добре!
– Ой, та ну тебе, дочко! Я вже бабуся, а ти… – соромлячись відмахнулася Юлія Анатоліївна.
– Ну, так і він не хлопчик! – засміялася Рита.
…Минуло два місяці. Батько давно вже мав повернутися з Туреччини. Рита чекала, що він дзвонитиме і хвалитиметься, але Дмитро Сергійович не поспішав.
На той час Юлія Анатоліївна та Вадим Олександрович справді почали спілкуватися ближче. Якось запросили Славка, Риту та Юрка на шашлики, щоб повідомити про своє рішення жити разом.
Діти були лише раді. Славко відразу порозумівся з Вадимом Олександровичем. Хоча з Дмитром Сергійовичем вони з першого дня знайомства не злюбили один одного – надто вже різні й за характером, і за світоглядом.
І нарешті в їхній родині запанував спокій та тихе щастя. Юлія Анатоліївна немовби світилася зсередини, а Рита була рада за матір.
…Батько з’явився раптово, ближче до кінця літа. Рита йшла додому з роботи й побачила на лавці біля під’їзду знайому постать.
– Тату?.. – гукнула Рита.
– Доню… А я ось на тебе чекаю. Мати на дачі?
– А де ж їй ще бути? Адже у квартирі ти живеш… – відповіла Рита.
– Не живу я там. Я он у Вітьки другий тиждень, – похмуро відповів батько.
– А чого так? Посварилися?
– Вигнала мене вона. Сказала, що без грошей я їй не потрібен. А квартиру я їй подарував на радощах. Ох і дурень… – нахиливши голову, відповів чоловік.
– Як подарував? Ну, ти даєш… А без грошей чому? У тебе ж бізнес! – здивувалася Рита.
– А ось так, узяв і подарував, думав кохання на все життя, що залишилося. І немає в мене жодного бізнесу.
– Я кредити брав. Думав, що розкручусь потім. Та яке там! Банки тепер судом загрожують, – махнув рукою Дмитро Сергійович.
– Ну, зате живеш тепер не як у плісняві!
– Посміятися вирішила? Краще грошима допоможи батькові! – ображено сказав Дмитро Сергійович.
– Звідки в мене зайві гроші? У мене чоловік не бізнесмен!
– Ну, хоч овочів з дачі дай. Мабуть, назбирали багато!
– Тату, навіщо вони тобі, все у супермаркеті можна купити! – сказала Рита і зайшла в під’їзд…
…Дмитро Сергійович продав машину – єдине, що в нього було, і на вторговані гроші винайняв кімнату в гуртожитку.
Чоловік робив неодноразові спроби повернутися до першої дружини і жити разом на дачі, але, зрозуміло, отримував відмову.
Тепер він живе в крихітній кімнаті, що орендує, працює вантажником у місцевій крамниці. Майже всі гроші вирушають на виплату кредитів.
Дмитро Сергійович розповідає навколишнім, як йому погано, і що він не розплатиться до кінця життя. А ще, що в нього погана дочка, бо допомоги від неї не дочекаєшся. Вся в матір…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки