Подаємо мовою оригіналу:
17 жовтня під дзижчання іранський дронів приїхала із дачі у Київ. Син сповіщає, що дрони низько летять над Дніпром, питає, як добралася і повідомляє, мовляв, після повітряної тривоги кияни збираються біля посольства Ірану.
Скинула бесаги за поріг, ковтнула кави і до громади на Круглоуніверситетську. Ані жодної душі…
Я і підходить страж порядку. Доброзичливий, але зі зброєю. Спочатку подзвонили. Тихо. Поруч красиві ковані двері і співробітник перемовляється, щоб відчинили, бо пану треба на роботу.
У супроводі міліціонера пояснюю, чому я порушую цей спокій: хочу висловити протест через застосування дронів іранського походження.
Хитнув головою, ага, зрозумів. І я на території посольства, попередньо попросивши стража мене почекати, аж на вулиці ні душі.
Одразу вийшло декілька службовців, цікаво вдивляючись у дивну особу. Спокійно з’ясовую причину візиту, збільшується людності, про вся випадок зателефонувала сину-Старшому. “Ти порушила закон”. Ага. Але поки не зафіксую свій протест, не вийду.
Прошу дати змогу написати вимоги. Красиві мигдалеподібні очі іранців шукають відповіді, поміж собою щось говорять, я ж переконую, що мушу так зробити. Через деякий час виносять папір, ручку- пиши. Е, ні, це чистий листок, дайте папір з якимись вихідними даними. До цього часу було все ввічливо, а тут прорвало. (Вам з печаткою президента. Це від нього залежить).
Погоджуюсь на з печаткою від президента, коли продаж дронів, які нищать мою Україну, залежить від нього.
Попросила стільця, сіла і написала вимогу на ім’я Президента Республіки Іран. Уважно спостерігали з-за спини за письмом. Обіцяли, що передадуть у своє МЗС.
Я кажу, що ми запоручаємося ім’ям Бога. “А у нас ім’ям Аллаха.”
Бачили б ви обличчя тих, хто приходив, вітаючись” Аллах акбар”. Міліціонер дочекався, посміхнувся і, здається, був задоволений, як і Старший(що вийшла жива), Молодший, і чоловік(хвалю).
Спілкувалися українською. Героїчного нічого немає, Але крапля камінь гризе.
Слава ЗСУ!