– Ми з мамою все вирішили! Ти виходиш працювати.! Сестра посидить у декреті за тебе, – сказав Ігор і посміхнувся так променисто, ніби говорив дружині про несподіваний, приємний сюрприз.
Ложка випала з руки Рити й з глухим звуком плюхнулася в недоїдену кашу дочки. Та зреагувала блискавично: губи скривилися, брови зійшлися до перенісся, з горла вирвалося сердите кректання.
Рита, не відриваючи погляду від чоловіка, потяглася до серветки, щоб витерти кашу з підборіддя дитини.
– Ти… Що ви вирішили? – перепитала дружина, подумавши, що щось не зрозуміла.
– Ну, ти ж казала, що втомилася, – Ігор знизав плечима і вдав, що нічого незвичайного не відбувається. – А робота – це і перемикання, і гроші. Олеська посидить і з нашою, і зі своєю. Мати їй допоможе. Все гаразд.
Рита довго мовчала. Вона навіть не моргала, просто дивилася так, ніби розгледіла у своєму чоловікові щось нове.
Їй варто було вже звикнути до таких сюрпризів. Але щоразу Рита все ще залишалася в легкому збентеженні від того, з якою легкістю хтось інший планував її життя.
– А тобі на думку не спала світла думка спочатку обговорити це зі мною?
– Та що тут обговорювати? – чоловік розвів руками. – Все логічно. Ти вдома вже рік. Олеська все одно теж сидить у декреті. А ти вийдеш бодай на пів ставки. Усім стане легше.
“Усіма” в цьому випадку були сестра чоловіка і свекруха. Ігор із чарівною легкістю перекладав їхні проблеми на свою дружину.
– Ага. “Легше”, – пробурмотіла Рита, не дивлячись на нього. – Особливо мені.
Він замовк. Потім знизав плечима, наче хотів сказати:
– Не будь такою впертою.
…Пару тижнів тому, увечері, Рита вирішила уважно переглянути операції з їхнього спільного рахунку. Цифри танцювали перед очима. П’ятсот туди, тисячі сюди. І між переказами – «Олеся».
Олесі у їхньому житті було багато. Занадто багато.
– Ти знову дав їй гроші? – спитала Рита, намагаючись не підвищувати голосу.
Заради доньки. Тільки заради неї. Та міцно спала поряд, обіймаючи плюшеву сову.
– Ну, так. Вона попросила підгузки. До понеділка, – Ігор навіть не глянув на неї, бо був надто зайнятий телефоном.
– Це вже втретє «до понеділка». Нічого, що ми майже на нулі?
– Рито, це мої гроші, я їх заробляю! Що хочу – те й роблю, – роздратовано озвався чоловік.
Вона здивовано скинула брови.
– Поки я в декреті, твої гроші – це наші гроші! Я народжувала, я ризикувала здоров’ям, я сиджу з дитиною, хоча я теж могла б працювати.
– Ми домовилися, що ти забезпечуватимеш родину! А тепер вирішив, що ти спонсор? І у тебе благодійний фонд?
– Не починай. Коли сама почнеш заробляти, тоді й поговоримо.
Ось саме тоді у неї всередині щось увірвалося. Наче хтось гепнув молоточком по склу, і тріщина пройшла через усю поверхню.
Рита виринула зі спогадів і обурено подивилася на чоловіка.
– Добре ви влаштувалися! Твоя сестра тепер буде нянею, а я піду працювати, тому що у твоєї мами та Олесі важке життя?
Ігор мляво кивнув. Мовляв, так вийшло.
Він виріс у сім’ї, де мама вирішувала все, а його завданням було слухати й не суперечити. І зараз він робив те саме: передавав накази далі. Очікувалося, що Рита так само покірно підкорятиметься, не ставлячи зайвих питань.
– Знаєш, що мене бісить найсильніше? Те, що ви навіть не питаєте! Просто ставите мене перед фактом!
– Наче я просто тумбочка, яку можна посунути, – вона шумно видихнула, намагаючись заспокоїтися. – Ну, раз ви все вирішили – вітаю! А тепер слухай моє рішення!
Ігор завмер, уважно дивлячись на дружину.
– Я не вийду на роботу! Ні зараз, ні за місяць! І точно – не за планом твоєї мами. Я у декреті, і це моє право! А якщо комусь не вистачає грошей – ну, нехай шукають підробіток. Як усі нормальні люди!
Він хотів заперечити, але слів не знайшлося. Залишилися лише важкі зітхання і порожній погляд. Рита забрала доньку і пішла з нею до спальні, залишивши чоловіка на кухні на самоті.
Звичайно, цією бесідою все не скінчилося. Пізніше, вже перед сном, чоловік промимрив:
– Давай завтра просто поговоримо з мамою. Без нервів. Вона просто хоче сказати.
Поговорили.
– Рито, ну, зрозумій – Олесі важко. Ти з чоловіком, а вона одна. Невже так важко допомогти? – солодко вмовляла невістку свекруха.
Вони сиділи у вітальні вчотирьох. Ігор розташувався трохи далі, ніби те, що відбувалося, його не стосувалося.
Олеся хмурилася, копирсаючись ложечкою в порожньому кухлі. Вона виглядала так, ніби її образили, але вона готова щедро дарувати прощення.
Рита мовчки слухала. Їй уже хотілося втекти, але правила пристойності вимагали залишитись.
– Я розумію, що тобі теж важко, – продовжила свекруха з удаваним зітханням. – Але ж ти не одна. У тебе є чоловік, ви вдвох упораєтесь. А Олеська… Ну, у неї все на ній. Маленька дитина, жодної підтримки.
Олеся скрушно похитала головою.
– Якби колишній хоча б аліменти платив… – почала вона. – А він, як крізь землю, провалився.
Рита мовчала. Вона могла б нагадати, як Олеся рік тому вирішила, що «краще бути самотньою матір’ю, ніж терпіти такого козла». Могла б нагадати, що сама приносила їй пакети з дитячими речами, а у відповідь чула:
– Я що, з донькою в блакитному комбінезоні гулятиму? Це не за кольором!
Але вона нічого не сказала. Вона дивилася на Ігоря, а він уникав її погляду.
– Ми ж не просимо чогось неймовірного, – знову під’єдналася свекруха. – Просто тимчасово. Рито, ти вийдеш на роботу, Олеся з дітьми посидить, а Ігор візьме на себе частину навантаження по дому. Це ж сім’я. Потрібно допомагати один одному.
Рита згадала, як нещодавно Ігор зовсім буденно сказав:
– Я думаю, ми вже можемо віддати ліжечко Олесі. Їй потрібніше. А наша вже велика, може з нами спати.
Тоді вона стиснула зуби та кивнула. А вранці перераховувала синці на ребрах і намагалася замаскувати мішки під очима.
Все це не просто накопичувалося. Обурення вже переливалося через край.
– Знаєте, – нарешті заговорила Рита. – Ось ви тут гарно втираєте мені про «сім’ю», про «разом». А я відчуваю, що разом тут тільки ви з Олесею. А я так, просто прибилася, але не рахуюся.
Свекруха примружилася.
– Та що ти таке кажеш, Рито? Ти дружина мого сина! Ти частина сім’ї. Просто ти… сильна. А Олеська – тендітна, їй складніше.
– І тому вона претендує на наші гроші, наше ліжечко, та мій час?
Ігор хотів щось вставити, але Рита вже завелася.
– Я в декреті! Це не відпустка, не канікули! Я не сплю ночами, у мене ломить спину. А ви вирішили, що я маю ще й вас усіх витягнути на цій самій спині?
– Не всіх, Рито… – почав Ігор.
Але дружина його перервала.
– Та всіх! Олеся не працює. Сидить на шиї у твоєї мами, але передусім – у тебе. А тепер ви хочете відібрати в мене дитину і пересадити її на мою шию!
– Ти не можеш сказати «ні» своїй мамі та сестрі? Гаразд – я можу! Досить! Я нікуди не виходжу. Я залишусь із донькою. Розгрібайте свої проблеми самі!
Кімната поринула в тишу. Тільки Олеся нервово стукала нігтем по порцеляновому кухлі.
– Але ж… – зробила чергову спробу свекруха.
– Жодних «але»! Це мій декрет! Це моя дитина! І якщо ви вирішили, що я маю жертвувати собою заради вас, ви помилилися адресою!
Вона гордо встала і вийшла з кімнати. Усередині все рвалося на частини від гніву, але разом зі злістю прийшло дивне почуття легкості. Вона нарешті висловила те, що цілий рік кипіло під шкірою.
Десь у спальні заскімлила донька. Рита підхопила її на руки, притиснула до грудей і відчула, як маленька долоня схопила її за палець.
Того вечора ніхто більше не наважився підійти до неї з дурними проханнями. І це було чудово.
Але перед нею ніхто й не вибачився. Усі ясно давали зрозуміти, що тема ще не закрита. Родичі мовчали. Ігор пообіцяв, що вони ще поговорять, коли Рита «припинить упиратися й охолоне».
Але Рита й не вирувала. Її агресивність вже вигоріла до спокою. Вона просто не хотіла більше жити з чоловіком, який замінює її думку на сімейний консиліум.
Тому після чергового «поговорімо ще раз», вона просто пішла збирати речі. Так тихо і спокійно, що чоловік спочатку навіть нічого не зрозумів.
– Ми їдемо, Ігорю, – повідомила вона, вже стоячи з візком біля порога.
Чоловік виглянув із ванної й зблід.
– Куди?!
– Туди, де враховується моя думка.
Він не відразу зрозумів, що це не образа і не маніпуляція. Це фінал!
Рита не грюкала дверима і не тупала ногами. Просто викликала таксі та поїхала до своєї матері. Машина мчала по мокрій весняній вулиці, а донька спала, тихо сопучи. І Риту раптом відпустило. З неї ніби струсили вантаж у вигляді чужих вимог.
Її мати зустріла їх на порозі в халаті та з легкою тривогою в очах. Але тривога швидко змінилася на рішучість. За вечерею Рита розповіла їй про все. Мати слухала мовчки, тільки головою хитала.
– Він вирішив, що гроші – лише його? – Нарешті видала вона, вмикаючи чайник. – То нехай спробує сам народити. Декрет – це робота! Невдячна, безплатна – з нічними змінами та без вихідних.
Рита ніби тільки зараз відчула, скільки ж важили чиїсь безглузді вимоги і як вони гнули її спину.
– Знаєш, мамо… Я не підписувалася бути обслуговчим персоналом для чужої родини.
– Ти молодець, що пішла, – мати акуратно торкнулася її плеча. – Ніколи не терпи! Терпіння веде лише на цвинтар.
Того ж вечора Рита відчинила старе листування з колегою. На роботі її пам’ятали, сумували, і саме шукали фахівця на віддалення.
З гнучким графіком. Умови були не ідеальні, але це був непоганий варіант. Головне, що в неї знову з’являться гроші.
Поки Рита домовлялася про роботу, в Олесі на сторінці з’явилася нова фотографія із нафарбованими нігтями. «Нарешті вибралася в салон», – говорив підпис. Рита не здивувалася. Паразитування тривало, але вже без неї.
…Минуло два тижні. Тепер у кімнаті Рити стояло те саме ліжечко. Вона з боєм вигризла його через чоловіка.
Дочка спала в ньому спокійно, а вранці прокидалася з усмішкою та гарним настроєм. Рита встигала все, і навіть працювала вечорами. Тепер, коли ніхто не тиснув на неї, сил ніби побільшало.
До неї дійшли новини, що Олеся влаштувалася продавчинею у торгівельний центр. Вона скаржилася спільним знайомим, що їй важко стояти, покупців багато, перерва надто коротка.
Свекруха також під’єдналася до процесу. Вона вирішила спробувати себе в ролі доглядальниці.
Одного вечора Рита отримала повідомлення від Ігоря:
– Пробач. Я не мав рації.
Як відповідь йому прилетіла фотографія із заявою на аліменти.
– Брата-спонсора в мене немає, тож заробляю на пюре для дочки, як можу. Сподіваюся, що ти не пропадеш, як колишній твоєї улюбленої та тендітної Олесі.
Він не відповів.
Натомість Рита ввімкнула чайник, підійшла до сплячої доньки та поправила ковдру. Так, вона втомлювалася.
Так, турбувалася про їхнє майбутнє. Зате тепер майбутнє залежало тільки від неї, а не від примх жінок, які були готові розлучити дочку з матір’ю, аби їм було зручно…Не на ту натрапили, трясця їх матері!
А ви що скажете з цього приводу? Вона слушно вчинила? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.