“Непереборні протиріччя…
– Ліка, привіт! – Почула Анжеліка, виходячи з крамниці з сумкою продуктів.
Вона обернулася і побачила свою університетську приятельку Віку.
– Кажуть, що ти в суботу на весіллі у Христини букет нареченої спіймала. Наступне весілля твоє? – Запитала Віка.
– Не думаю. І взагалі, все це якось випадково вийшло. Я навіть не хотіла вставати поруч із дівчатами, які зібралися ловити букет, це мене Єгор туди виштовхав, – пояснила Ліка.
– Ну, ось, і Єгор, виявляється, є. І, зважаючи на все, він – зацікавлена особа, – засміялася Віка. – Це твій хлопець?
– Можна й так сказати, але ми знайомі менше, ніж пів року, – відповіла Ліка.
– Ще пів року, і можна одружуватися, – посміхнулася Віка.
– Не говори дурниць, я його ще недостатньо знаю, щоб про весілля думати.
– А це не Стародубцев Єгор? Такий високий шатен, їздить на синьому автомобілі, на мою думку, Рено Логан?
– Так, ти його знаєш? – Здивувалася Ліка.
– Дещо чула, але особисто з ним я не знайома. Хоча добре знаю його колишню дівчину Оксану. Вони рік зустрічалися, ми всі думали, що ось-ось одружаться, а вони розбіглися.
– Якщо хочеш дізнатися про подробиці, можу тебе з Оксанкою познайомити, – запропонувала Віка.
– Ні, дякую, – відмовилася Ліка. – Ми з ним якось самі розберемося.
– Ну, бувай! Дивись, якщо передумаєш, дзвони – моя пропозиція залишається в силі. А якщо заміж зберешся, запрошуй на весілля.
Ліка прийшла додому, розібрала сумку з продуктами й, зачинивши холодильник, опустилася на стілець.
– Треба ж, якась Оксана. А я про неї вперше чую, – думала дівчина. – Ні, зрозуміло, що у хлопця у двадцять шість років не могло не бути стосунків до мене.
– Але ж чому за пів року він навіть миттю не згадав про цю Оксану? Ну була і була. Я не стала б ревнувати до минулого. Цікаво, а чому вони розлучилися?
Ліка вирішила на наступній зустрічі спитати Єгора про Оксану.
Випадок трапився майже відразу: Єгор того ж дня зателефонував їй і запросив на день народження:
– Я за тобою в суботу о десятій ранку заїду. Подумай, що вдягнути – святкуватимемо на дачі, – пояснив він.
– А чи багато народу буде?
– Ні, рідня, та дехто з друзів – ти половину знаєш, тож не хвилюйся. З батьками тебе познайомлю, – відповів він.
– Єгоре, давно хотіла тебе запитати: а хто така Оксана? Мені сказали, що ви дуже довго зустрічалися.
– Так, зустрічалися, але потім зрозуміли, що ми абсолютно різні люди, – відповів Єгор. – Отже, домовилися: у суботу о десятій!
Ліка зрозуміла, що нагадування про Оксану йому не приємне і вирішила відкласти розмову до іншого часу.
– З батьками познайомлю – нічого собі, «заспокоїв», – подумала Ліка.
Вона поки що не збиралася знайомити Єгора зі своїми батьками. І взагалі, їй здавалося, що хлопець квапить події.
Після трьох місяців знайомства Єгор запропонував їй перейти, як він сказав, «на наступний рівень відносин», а потім, можливо, спробувати жити разом.
Але Ліка в цей час готувалася до захисту диплома, і мала обмаль часу навіть на звичайні зустрічі. Вона відмовилася.
Єгор не наполягав, але з того часу в його словах раз у раз прослизало, мовляв, «коли ми одружимося…» Те, що було далі, не завжди подобалося Ліці.
Наприклад, якось він заявив, що не розуміє, навіщо вона стільки часу витрачає на навчання, намагається здобути червоний диплом:
– Ось дивись: мова навіть не про тебе, а про будь-яку дівчину. Вона навчається цілих п’ять, а то й шість років. Отримує диплом. Потім виходить заміж, стає мамою, та три роки сидить удома.
– Диплом весь цей час припадає пилом на поличці, нікому не потрібний. За три роки вона намагається знайти роботу. Але без досвіду вона нікому не потрібна.
– І як результат: жінка стає домогосподаркою, стає другий раз мамою, і вже ніколи не працюватиме за фахом. Навіщо було витрачати стільки сил на навчання?
– Ти хочеш сказати, що жінкам достатньо початкової школи? Типу читати-писати навчилася, а порахувати й на калькуляторі зможе? – Запитала Ліка.
– Ні, просто я вважаю, що жінкам не потрібно працювати на відповідальних постах, їм треба якусь легшу роботу і, бажано, на пів ставки.
– Наприклад, вихователь дитячого садка – пів дня, і вона вдома може займатися сім’єю.
– Якісь у тебе домобудівні уявлення. У тебе є молодша сестра. Їй би ти хотів такої долі? – Запитала Ліка.
– А у Наташки все нормально. Вона, коли в школі навчалася, теж казала, що хоче бути журналістом та їздити по різних країнах.
– Але після дев’ятого класу батько їй сказав:
– Он через дорогу медичний коледж – туди підеш. І пішла, як мила. Вже закінчила і другий рік працює. І їй добре, і сім’ї користь: мати торік захворіла, то Наташка їй ін’єкції вдома робила, не треба було в поліклініку бігати.
– Ти казав, що сестра за місяць виходить заміж. Чоловіка їй теж батьки знайшли? – поцікавилася Ліка.
– Тітка Віра – сестра батька – познайомила Наталку з Микитою – сином своєї подруги. Вони рік зустрічалися, і в них усе налагодилося. Сестра задоволена.
– Звичайно, якби їй Микита не сподобався, її ніхто не став би змушувати з ним зустрічатися – не кріпосне ж право.
– А мрію Наташі про журналістику та подорожі занапастили на корені, – зітхнула Ліка.
– Не треба представляти батька монстром! Він просто добре знає життя. Він і нас із братом вчив, щоб обирали таку спеціальність, щоб можна було і в якійсь компанії працювати, а якщо треба, то й на себе.
А одного разу Ліка з Єгором мало не посварилися. Це було під час пікніка біля річки.
Ліка з ще однією дівчиною, Катериною, затрималися на березі – мили казанки, щоб закип’ятити в них воду для чаю, а коли підійшли, застали суперечку в розпалі.
Хлопці дискутували про те, як вигідніше розпочинати свою справу. Хтось стверджував, що краще купувати франшизу, інші казали, що це марна трата грошей.
Катя, послухавши докази тих та інших, сказала:
– Ви, перш ніж купувати франшизу, ринок вивчіть. Можливо, ця послуга у вашому регіоні не є актуальною.
Хлопці хором накинулися на Катю, мовляв, якщо нічого не розуміє, то краще б не лізла у серйозні чоловічі розмови. Дівчина не стала з ними сперечатися, просто відійшла.
А коли Єгор згадав цей випадок, Ліка повідомила йому, що мати Каті володіє відомою у місті мережею кав’ярень, а сама Катя вже два роки працює там адміністратором.
– Тож Віктору та Пашці треба було не сміятися з того, що Катя говорила, а подякувати їй за безплатну консультацію, – сказала дівчина.
– Все одно, подивися, серед бізнесменів – більше чоловіків, ніж жінок, – не погоджувався Єгор.
– Я такої статистики не бачила, тож сперечатися не буду. Йдеться про конкретний випадок: хлопці, які нічого не розуміють у тому, як будувати бізнес, зневажливо поставилися до слів Каті лише на тій підставі, що вона дівчина! Наче не двадцять перше століття надворі.
Під час святкування дня народження Єгора, Ліка спеціально спостерігала за тим, як його батько, сам Єгор та його старший брат, ставляться до жінок своєї сім’ї.
Результати спостереження її не потішили. Ні мати, ні невістка, ні молодша сестра за час свята, за стіл жодного разу не присіли.
Жінки обслуговували гостей – а їх було двадцять людей – несли брудні тарілки, ставили чисті, приносили страви, виконували всі прохання гостей, та накази господаря будинку.
А те, що саме батько Єгора є господарем, було видно, як він віддавав команди:
– Мати, принеси ще біленької з холодильника!
– Наташка, дивись, холодець закінчився! Сама не бачиш, чи що?
– Дар’я! – Це вже до невістки – хліба ще наріж!
Більшість гостей були родичами, тому така поведінка господаря їх не дивувала. А ось Ліка і ще троє з компанії Єгора, переглядалися, спостерігаючи цю картину протягом усього застілля.
Зате Ліка зрозуміла, звідки, як кажуть, «ноги ростуть» – зневажливе ставлення Єгора до жінок було виховане його батьком.
Зрозуміла, і це їй не сподобалось.
– Що, рожеві окуляри розбилися? – пожартувала Віка, якій дівчина розповіла про своє «відкриття».– Ні, не розбилися. Я їх сама зняла через два місяці після знайомства з Єгором. Хоча спочатку, звичайно, вони були: хлопець симпатичний, самостійний, залицявся, до речі, дуже добре.
– Він був не просто уважним, а навіть запобігливим – я ще не сказала що хочу, а він уже біг виконувати. Загалом, спочатку це була найкраща версія Єгора.
– Але таке не може продовжуватися вічно. Помалу починали проглядати й інші риси характеру. Але мене це не налякало.
– Мені бабуся колись казала:
– Ідеальних людей немає. Кожен має свої недоліки. Ти просто уважно подивися та виріши для себе, з якими ти готова миритися, а з якими ні.
– І що ти вирішила? – поцікавилася Віка.
– Я була готова миритися з усім, крім його зневажливого ставлення до жінок. Але батько втокмачив у нього це міцно.
– І я зрозуміла, що всі мої досягнення, всі успіхи знецінюватимуться не лише Єгором, а й іншими членами його сім’ї. Одна я не зможу протистояти цьому!
– Але добила мене заява Єгора на наступний день після дня народження. Він повідомив, що його батько був незадоволений тим, що я сиділа за столом, а не пішла на кухню допомагати жінкам.
– То тебе ж начебто на день народження запросили? – Здивувалася Віка.
– Ось і я очі витріщила! А виявляється, Єгор сказав батькам, що збирається зробити мені пропозицію. І вони вирішили, що я – як майбутня невістка – мала продемонструвати свою господарність, – пояснила Ліка.
– І що тепер? Ти йому відмовила?
– Нічого. Єгор мені офіційної пропозиції не робив і після того, що я йому сказала, навряд чи зробить. Загалом, наші уявлення про майбутнє, виявилися настільки різними, що я запропонувала йому розлучитися.
– А він що? – Запитала подруга.
– Сказав, що шкодує, що витратив на мене стільки часу, – відповіла Ліка. – Тож розійшлися, як у морі кораблі.
– Але краще це зробити зараз, ніж за кілька років у заяві до суду вказувати на «непереборні розбіжності», як привід розлучення.
– Згодна, – сказала Віка. – До речі, я Оксану бачила. Вона розлучилася з ним з того ж приводу.
– Ну, нехай шукає недолугу. Як кажуть, хто шукає, той завжди знаходить! Прапор йому в руки…
А ви що скажете з цього приводу? Слушно вчинила Ліка? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.