– Та не до цього нам зараз, от їй-богу, Галю! Усе одне до одного. Грошей немає. У холодильнику порожньо, пралка он зламалася, фен згорів, за інтернет і кабельне телебачення не заплатили. Свєтка мене пиляє. Сидимо на мілині.– Ой, не можу, захникав. Грошей немає, у холодильнику порожньо. Не впізнаю я тебе, братику. Чи ти це? Усі проблеми можна вирішити. Найголовніше – всі здорові, а решта дурниця.

– Як не сплатив? Ти що? Чому? – здивовано виглянула Світлана з ванної, де в цей час прала руками речі доньки.

У садок дитину водити треба, а чистий одяг закінчився, і як на зло, зламалася пралка. А на ремонт зараз грошей було взяти просто нізвідки.

– Ну нічим мені зараз платити, нічим. Ти ж знаєш, я Вітьці дав на початку місяця в борг десять тисяч на меблі. Він обіцяв віддати, але поки не віддав, – розвів руками Сергій.

– Та ти що? Банк чекати не буде! Шукай гроші, матері подзвони, сестрі в місто. Нехай позичать, хоча б на кілька днів, поки тобі борг не повернуть, – обурювалася Світлана.

Ну ось знову, та що ж за напасть така! Як іпотеку платити, то одна проблема спливає, то інша. Минулого місяця зарплату чоловікові затримали, а потім віддали, та не всю. Якісь штрафи виставили їхній бригаді. А цього її доброму чоловікові, який усім прагнув допомогти, борг не віддали. І як їм тепер викручуватися, тільки один Бог знає.

– Ти своїм подзвони, у них запитай, – невесело відповів Сергій.

– Тю, придумав, моїм. Та ми їм уже за два місяці винні! І минулого, і позаминулого місяця їхніми грошима платили, забув? – з досадою вимовила Світлана. – Дзвони, кажу, своїм. Усе одно діватися нікуди, іпотеку за нас ніхто не заплатить.

Сергій неохоче взяв мобільний, набрав номер старшої сестри, яка жила з сім’єю в місті.

– Галю, привіт. Як ви там? – почав Сергій не дуже весело.

– Ой, братику! Привіт, привіт! – сестра, на відміну від брата, була бадьорою і веселою. – Добре, що подзвонив. Я сама вже хотіла тебе набрати, та закрутилася – стільки справ треба зробити перед від’їздом.

– Я це… Чого дзвоню-то, – продовжував невпевнено Сергій. – Нам тут зі Свєткою іпотеку платити треба, а з коштами зараз прям біда. Ви не позичите нам? Я віддам найближчим часом. Щойно Вітька з роботи мені борг поверне, одразу й переведу тобі.

– О, ми до нього в гості зібралися їхати, а він у борг просить. Це як же розуміти, братику? Ви чим там гостей зустрічатимете, якщо у вас у кишенях порожньо? – жартівливо запитала Галина.

– У гості? До нас? – здивувався Сергій.

– Що там? Які гості? – знову виглянула з ванної Світлана, вся спітніла від інтенсивної та незвичної для неї роботи.

– Відчепись, – невдоволено махнув на неї рукою Сергій, дратуючись від неприємної новини.

– Так, у гості, – кричала в трубку сестра. – А ти що, не радий? Та й щодо грошей не переживай. Позичу, скільки треба.

– Дякую, Галю, звісно. Тільки от нам зараз не до гостей. Може, все-таки до батьків поїдете? – запропонував Сергій, уявляючи, що він зараз вислухає від Світлани.

– Та ти що? Чому до вас-то не можна? – здивувалася Галина. – Ми у батьків щомісяця буваємо, а у вас ще не були. Ви в будинку живете вже півроку. Із рідні нікого не кличете. Ми хочемо з Ігорем і дітьми приїхати до вас на кілька днів. Подивитися, як ви там влаштувалися на новому місці. Чи ти не радий нас бачити? А може, ви нездорові?

– Та не до цього нам зараз, от їй-богу, Галю! Усе одне до одного. Грошей немає. У холодильнику порожньо, пралка он зламалася, фен згорів, за інтернет і кабельне телебачення не заплатили. Свєтка мене пиляє. Сидимо на мілині.

– Ой, не можу, захникав. Грошей немає, у холодильнику порожньо. Не впізнаю я тебе, братику. Чи ти це? Усі проблеми можна вирішити. Найголовніше – всі здорові, а решта дурниця.

Усе, справа вирішена й оскарженню не підлягає! Будинок є, отже, гостей приймати можете. А все, що потрібно, ми з собою привеземо. Завтра чекайте!

Галина відключилася. А за кілька хвилин на рахунок Сергія від сестри надійшла сума, необхідна для оплати кредиту.

– О, гроші прийшли.

– Ну, плати, чого чекаєш? – запитала Світлана.

– Та тут тепер інша проблема намалювалася. До нас Галя із сім’єю завтра приїде, – приречено видав Сергій.

– А ти що, не міг відмовити їм? Пояснив би, що раз ми в борг просимо, нам не до гостей. Чим я їх пригощатиму? – Світлана була роздратована.

– Та я намагався. Чесно! Ти ж чула. Але Галину просто так не переконати. Що ти, не знаєш її, чи що? Сказала, що все необхідне привезуть із собою.

Наступного дня, ближче до вечора, до невеликого затишного будинку Васильченків під’їхав кросовер, з якого вивалилася на простір сільської вулиці вся сім’я Галини.

– Ну, зустрічайте, рідня! – відкривши хвіртку в ще не зовсім облаштований двір, весело прокричала вона.

Світлана і Сергій, а також їхня п’ятирічна донька Вірочка стояли біля ґанку.

– Вітаю, Галю. Привіт, Ігорю, – обійнявши сестру і зятя, не дуже весело промовив Сергій.

– Вітаю, ласкаво просимо, – без емоцій вимовила Світлана.

– А ти чого як нежива? Нумо давай обіймемося як годиться! – сказала невістці Галина. – Я дуже рада вас усіх бачити! І племінницю мою! Привіт, Вірочка!

Галина по черзі обіймала всю сім’ю брата, смикаючи їх і заражаючи своєю енергією. Потім Ігор і племінники теж стали обіймати і цілувати Світлану і маленьку Вірочку, чим навіть трохи їх збентежили.

А після обіймів Ігор і Галина разом із дітьми витягли з машини і занесли на подвір’я численні сумки і пакети, привезені з собою.

– Так, тут у нас похідний мангал, зараз хлопці зберуть. У цьому контейнері шашлик, ми з вечора замаринували, смачний має вийти. У тих пакетах продукти – риба, сир, ковбаса, зелень… Ще щось, не пам’ятаю вже.

Там, по-моєму, фрукти. У тій сумці цукерки і все інше до чаю – тістечка, печиво, вафлі, зефір. До речі, чай і каву ми теж захопили. І про міцні напої не забули, – весело щебетала Галина, дедалі більше дивуючи Сергія і Світлану.

– Навіщо ж стільки? – запитала господиня будинку, дивлячись на численні пакети з провізією.

– Нічого, все з’їмо. Он нас скільки, – відповідала бадьоро Галина.Потім вона дістала з сумки неймовірної краси ляльку для Вірочки.

– Тримай, моя красуне, це тобі!

– Дякую! – захоплено дивлячись на незвичайну іграшку, відповіла дівчинка.

У цей час пролунав сигнал вантажної газелі, що під’їхала до воріт будинку.

– Хто це? – здивувався Сергій. – Помилилися адресою, напевно.

– Ні, ні! Не помилилися. Це до вас. Ходімо, Сергію, допоможеш мені вивантажити, – покликав його зять Ігор.

– Світлано, – почала Галина, коли чоловіки внесли величезну коробку на подвір’я будинку. – Ми ж уперше у вас у гостях. Ось вирішили з чоловіком подарувати вам на новосілля пральну машинку. Нехай це буде нашим добрим подарунком, який довгі роки служитиме вам у цьому домі.

– Та ви що? – здивувалося молоде подружжя. – Це ж дуже дорого! Ми б свою відремонтували якось.

– Нічого не дорого. По грошах, як каже моя мама, – відповіла задоволена Галина. Любила вона дарувати подарунки близьким людям.

– Зараз ось разом з Ігорем і встановіть її. А ми зі Світланою поки що з продуктами розберемося і на стіл накриємо. А діти нам допоможуть.

Потім гості з цікавістю обійшли й оглянули подвір’я та будинок і залишилися дуже задоволені новим житлом Сергія та Свєти.

– Молодці! Правильно зробили, що будинок купили. Тепер сюди можна і братика для Вірочки лелеці замовити, – усміхаючись, промовила Галина.

Коли всі родичі сиділи за великим накритим столом, Сергій щиро подякував сестрі та зятю за такий щедрий і потрібний подарунок.

– Приєднуюся до чоловіка. Ви нас просто виручили. А то я вже всі руки собі стерла. Незвичні ми руками прати, не те, що наші бабці, – сказала Світлана.

– Це ще не все! – урочисто вимовила Галина. – Світлано, у тебе ж день народження був два тижні тому, так?

– Так, – розгублено відповіла вона.

– Ну ось. Отримуй від нас з Ігорком подарунок. Фен останньої моделі, з набором насадок. Будеш найкрасивіша у вас у селищі!

– Ой, дякую! Дуже до речі. Мій-то згорів днями, – здивувалася Світлана, приймаючи від зовиці подарунок.

Усім за столом у цей момент стало тепло і затишно на душі.

У наступні два дні гості не сиділи на місці. Вони допомогли господарям привести до ладу ділянку. Вирізали зарості вишні та малини, що заполонили більшу частину подвір’я, обрізали сухі гілки на плодових деревах, скопали землю і зробили грядки для майбутніх посадок.

Крім цього, Сергій з Ігорем підлатали стареньку альтанку і пофарбували її яскравою блакитною фарбою. А потім спорудили в ній стіл і лавки.

– Ну ось, наступного разу приїдемо – тут уже можна буде сидіти. І мангал вам потрібно побудувати у дворі. Дуже зручно – і м’ясо можна смажити, і овочі, – сказав Ігор.

– Побудуємо. Тепер-то, коли в нас такі помічники є, ми й китайську стіну можемо звести, – усміхаючись, сказав Сергій.

Усе добре. А з ріднею, звісно, потрібно спілкуватися. Тим більше, якщо вони самі цього дуже хочуть

Поділись з друзями...