– Ти собі як хочеш, Наталко, але я прийду до тебе в гості. Досить вже нам ховатися, не малі ми діти, – каже мені Павло.
Я спочатку злякалася, бо ж знала, що дочка мене в цьому не підтримає. А потім кажу:
– Ну добре, приходь як кум, а чого б і ні? Тетяна моя тебе знає.
– Ні, не як кум. Я прийду до вас на Різдво, і ти доньці і зятю нарешті розкажеш про нас. Тобі 55 років, мені 56. Що ми приховуємо?
Павло був настільки рішуче налаштований, що я вже і сама зрозуміла, що наступив той момент, коли треба приймати рішення – або туди, або сюди.
– Добре, приходь, – кажу я Павлові, а сама думаю, як я маю своїй дорослій доньці пояснити, як це ми з кумом зійшлися. Вона хоч і знає Павла, але нізащо не погодиться.
Я давно вдова, чоловіка мого, на жаль, рано не стало. Так що ми з дочкою все самі мусіли робити. Але до нас часто заходив мій кум Павло, я є хресною мамою його сина, ми колись сім’ями дружили.
Павло мені допомагав по-дружньому, ніколи не відмовив. Його дружина, моя кума Світлана, знала про це і не мала нічого проти.
Коли моя дочка виросла, я стала їхати в Польщу на заробітки. Робота була сезонна, я трохи там, трохи тут – так і заробляла.
Поки мене не було вдома, не стало дружини Павла, і він теж залишився сам.
Я приїхала з заробітків, стала хату будувати, і Павло мені в усьому допомагав – від фундаменту і до даху. І грошей ніколи за свою роботу не брав.
А якось зізнався мені, що я йому подобаюся, каже, що не проти би зі мною прожити решту життя.
Я спочатку думала, що він жартує, а потім зрозуміла, що ні. Задумалася, і теж усвідомила, що в цьому нічого поганого немає. Так ми стали з Павлом таємно зустрічатися.
Вже рік минув, і Павло наполягає на тому, що треба нам сходитися. А мені страшно, я не знаю як моя донька на це відреагує.
І ще одна проблема є: де нам жити? Павло не проти, щоб я переїжджала до нього, але у нього будинок значно менший, ніж мій, та й живе він не сам, а з сином і невісткою.
Та я вирішила, що вже будь що буде, і Павло прийшов. Дочка на початках нічого незвичайного в цьому не побачила, адже Павла вона добре знає, і бачила як він старався коли ми дім зводили.
Я накрила гарний стіл, приготувала багато смачних страв, ми говорили про життя, колядували. А потім я знайшла більш-менш зручний момент, і зізналася доньці і зятю, що у нас з Павлом стосунки, і що ми хочемо жити разом.
Тетяна моя змінилася в обличчі і зразу встала з-за столу. Зять теж кинув виделку і вийшов надвір. Потім донька повернулася, але вже до кінця вечора не говорила з нами. А коли Павло пішов додому, вона стала мене вичитувати.
– Мамо, в паспорт свій заглянь! В твоєму віці вже ніхто під вінець не йде, – заявила мені Тетяна.
– Доню, ми з Павлом ще не дуже старі люди, і теж хочемо бути щасливими. Тому не розумію – в чому проблема?
– В тому, що ви дядька Павла на все готове приведете, – заявив мені зять.
Добре, що я сиділа! Це він, який нічого не зробив, буде казати, що Павло, який збудував цей будинок, прийшов на все готове?
– Мамо, якщо тобі так сильно хочеться заміж – виходь, але тоді живи у Павла, – спробувала знайти компроміс дочка.
Мені ця ідея не подобається. Чому я маю жити з чужою невісткою в чужому домі, якщо у мене є свій?
Одним словом, засмучена я дуже. Хіба я думала, що моя донька після всього, що я для неї зробила, стане на заваді моєму щастю?
Я розгублена зовсім, і не знаю, що мені робити? А як би ви мені радили вчинити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.