– Дарино, – сказав Андрій увечері в четвер, – на неділю нічого не плануй. Батьки запрошують нас о другій годині на сімейний обід.
– Тільки нас?
– Ні. Ольга з Петром будуть і Янка з Денисом, – відповів чоловік.
– Зрозуміло, отже, спільний збір, – констатувала Дарина. – А привід який?
– Навіть не здогадуюсь. Жодних круглих дат начебто немає, сімейних свят теж. Та не морочся – прийдемо – дізнаємося, – сказав Андрій.
– Сюрприз буде, – відповіла дружина.
Але Дарина таки вирішила зателефонувати обом сестрам чоловіка – а раптом вони щось знають.
Ольга була не в курсі, а ось Яна відповіла ухильно, мовляв, щось про фінанси, але без конкретики.
– Янка знає, про що йтиметься розмова, але ухиляється, – повідомила Дарина чоловікові. А якщо йтиметься про фінанси, треба перед тим, як туди йти, «зашити кишені».
– Думаєш, грошей проситимуть? – поцікавився чоловік.
– Думаю, так, – відповіла Даша.
– Дамо?
– Дивлячись на що.
У неділю у квартирі батьків зібралася вся родина: Олексій Петрович – батько, Ганна Федорівна – мати, старший син – Андрій із дружиною Дариною, та дві доньки – Ольга та Яна з чоловіками – Петром та Денисом. П’ятеро онуків, яких нагодували першими, грали в іншій кімнаті.
За столом сиділи лише дорослі.
Під час обіду розмова йшла на спільні теми. А коли посуд прибрали, мати почала:
– Як приємно бачити вас усіх разом – дорослі, усі зі своїми сім’ями, з дітьми. Зараз кого не послухаєш – рідня за спадщину скандалить, кожен так і норовить у брата чи сестри шматок вирвати.
– А я під час таких розмов мовчу, нічого не кажу, боюся наврочити – адже ви в мене такі дружні.
– Мамо, – зупинив її Андрій, – ми вже все зрозуміли. Давай ближче до діла. Розповідайте, у чому проблема.
– Проблема не в мене, синку, а у вашої сестри Яни.
– Яка? – Здивувалася Ольга. – Вони ж місяць тому з відпустки повернулися. Янка показувала їхні фотографії на березі океану.
Яна та її чоловік Денис сиділи мовчки, опустивши очі. Говорила Ганна Федорівна.
– У Яни та Дениса утворився великий борг перед банком! Їм самим виплатити його буде складно – треба допомогти, – сказала мати.
– Скільки? – поцікавилася Ольга.
– Двісті двадцять тисяч плюс відсотки, – відповіла Ганна Федорівна. – Чим швидше віддамо, тим менше доведеться переплачувати.
– А на що ви брали кредит? – Запитала Дарина.
– Нам на відпустку не вистачало, – нарешті відповіла сама Яна.
– Янко, ви що – з глузду з’їхали? Який придурок бере кредит на відпустку? – обурився Андрій. – Думати все-таки треба.
– Ну що ви на них накинулися? – Почала захищати молодшу дочку Ганна Федорівна. – Прорахувалися небагато. Молоді ще, недосвідчені. Замість того, щоб лаятись, подумаймо, як їм допомогти.
– Стривай, мамо, – знову втрутилася Ольга. – Коли вони брали кредит, то розраховували, як віддаватимуть?
– Ти не розумієш, Олю, якщо ми віддаватимемо його всі п’ять років, на які брали, то переплатимо майже половину. А вони в нас що, зайві? – пояснила сестрі Яна. – Тому ми й хочемо віддати якнайшвидше.
– Добре, – ви хочете попросити в нас у борг? Але у нас, наприклад, двісті тисяч немає. Навіть сотні немає. Ми щойно ремонт зробили, – сказала Ольга.
– Ні, ніяких “в борг”, – знову заговорила Ганна Федорівна. – Послухайте, що я вигадала. Кожен із нас чимось поступиться, або додатково попрацює, а зароблене віддасть Яні та Денису.
– Ви що – хочете нас на громадські роботи надіслати? – пожартував Петро. – Пам’ятаю, як у школі ми збирали макулатуру чи металолом, а гроші потім переказували до фонду допомоги не зрозумій кому.
– Не переривайте мене, – сказала Ганна Федорівна і продовжила, – ось, наприклад, Оля та Петя можуть забрати до себе бабусю Петра, а її квартиру упорядковувати та здати хоча б на пів року. Гроші підуть на сплату боргу.
– Класно придумали, – озвався Петро. – А ви бабусю мою спитали?
– Клавдії Іванівні вісімдесят шість, вона тільки буде рада, якщо ви їй це запропонуєте, – сказала Ганна Федорівна.
– Рада? – посміхнувся Петро. – Та вона того, хто зазіхає на її самостійність, у мить спустить з четвертого поверху, на який підіймається спритніші за своїх шістдесятирічних подружок. Тож на квартиру баби Клавдії не розраховуйте.
– А ми ось з Олексієм Петровичем збираємося здати свою дачу на все літо. А гроші орендарів віддати Яні, – повідомила Ганна Федорівна.
– А в нас і здавати нема чого. У квартирі ми самі живемо, дачі ми не маємо, – сказала Дарина.
– У вас є машина, – відповіла їй свекруха.
– То що – ми повинні машину в оренду здавати?
– Ні, але Андрій може після роботи таксувати, а всю виручку віддавати сестрі. Місяця за три-чотири має вийти пристойна сума, – відповіла Ганна Федорівна.
– І для тебе, Дарино, я теж знайшла роботу. Ти викладаєш англійську? Так ось – я тобі чотирьох учнів уже загітувала. Будеш займатися з кожним двічі на тиждень. Все, що заробиш, віддаси Яні та Денису.
– Мамо, зупинись – мені вже страшно, – сказав Андрій. Знаменитий Остап Бендер знав, здається, чотириста порівняно чесних способів, як відбирати гроші у населення.
– Але ти його переплюнула: там, де він учився, – ти викладала. Підіб’ємо підсумок. Денис та Яна влізли у борги, щоб отримати задоволення – провести два тижні на узбережжі Індійського океану.
– Тепер постало питання, як цей борг віддати. Вони просять допомоги у родичів. Причому не в борг, а просто так – у подарунок. Інакше кажучи, хочуть, щоб ми всі скинулися та сплатили їхній відпочинок! Я вірно виклав?
– Все правильно, – підтвердила мати. – Ви ж скидалися позаминулого року, коли треба було батькові з протезами допомогти! Самі з Олексієм Петровичем ми б не впоралися, а ви у складчину швидко все сплатили.
– Там була інша ситуація, мамо! Стоматологія – справа дорога та серйозна! А тут йдеться не про здоров’я. Я гадаю, що твій план нам не підходить. Усі зі мною згодні? – звернувся він до присутніх.
– Я точно згоден, – сказав Петро. – Бабу Клаву із квартири виселяти – це своїм здоров’ям ризикувати.
– І я згодна, – підтримала його Дарина. – Чотири учні – це шістнадцять годин занять на тиждень! Знаєте, я краще витрачу їх на своїх дітей.
– А що тоді робити Яні та Денису? – Вигукнула Ганна Федорівна.
– По-перше, почати думати перед тим, як щось робити, – сказав Андрій.
– А ще можна дитину з приватного садка перевести у звичайний, – додала Дарина. – Наш Іллюша в державний садочок перед школою ходив, і Катя зараз ходить. Ми задоволені.
– А Яні треба дістати з шафи свій диплом та піти на роботу, – порадила Ольга. Ось і все!
На цьому сімейна рада закінчилася.
Але коли настало літо, з’ясувалося, що батьки таки здали свою дачу в оренду. І на роботу Яна так і не влаштувалася. Але це вже був їхній вибір.
Звісно, чужими руками краще жар загрібати, але не на тих натрапили! Це ж треба таке вигадати – ви всі оріть, як коні, а Яна відпочила, і буде мані збирати! Здається – це перебір…
А ви що скажете з цього приводу? Слушно вчинили родичі, чи перегнули палицю? Пишіть свої думки в коментарях. Ставте вподобайки.