— Ми ж домовлялися зупинитися на двох дітях, — не особливо радісно сприйняв новину дружини Матвій.
– Софійці п’ять років, Данилкові — три, може їх спочатку на ноги треба поставити?
— Ти пропонуєш мені позбутися цього малюка? — вже збиралася плакати Марина. — Я не зможу цього зробити, зрозумій мене.
Матвій зрозумів, потилицю почухав, головою кивнув і вирішив матері повідомити радісну новину.
Тільки Тетяна Василівна особливої радості й захвату з цього приводу явно не відчувала.
Про це вона одразу вирішила синові повідомити, а потім і з невісткою розраховувала поговорити серйозно.
— Зараз ми вп’ятьох живемо в трикімнатній квартирі, — нагадувала вона. — Мені іноді хочеться збожеволіти від цього безладу, а ви вирішили ще одну дитину мені на голову посадити?
— Не тобі. Це наша дитина, — якось нерішуче міркував Матвій. — І взагалі, ми з Мариною хочемо велику сім’ю, тож могла б просто порадіти за нас.
— Якби ви свою велику сім’ю на своїй окремій житлоплощі збільшували, тоді вже добре, а так… – бурчала жінка.
– Одразу після весілля ви планували жити на орендованій квартирі, потім залишилися в мене після появи доньки.
Не встигла Марина вийти з першої декретної відпустки, як пішла в другу. Тепер третя дитина на підході, а тема з переїздом, я бачу, взагалі заглохла.
— Куди ми таким складом поїдемо? — виправдовувався чоловік. — Думаєш, легко знайти в оренду квартиру з маленькими дітьми?
— А ви вважаєте вирішенням проблеми збільшення їхньої кількості? — не розуміла Тетяна.
Посварилися вони тоді з сином, і кожен залишився при своїй думці, відмовлятися від якої не збирався.
Марині Матвій нічого не сказав, засмучувати не хотів.
Він і сам не відчував особливого захвату від новини, але її позицію розумів і приймав, тому не вмовляв від малюка позбутися.
Тільки поведінка матері здавалася неприємною і лякала категоричністю, оскільки вона була налаштована рішуче проти третього онука.
— Але ж ми самостійні й дорослі люди, — бісилася потім Марина після спілкування зі свекрухою.
– Чому твоя мати вважає, що має право вказувати нам, як далі жити і скільки мати дітей?
— Так вона особливо й не вказує, — нагадував чоловік. – Просто виступає проти збільшення нашої сім’ї на її квадратних метрах.
— Якби вона була хорошою матір’ю і бабусею, то поїхала б жити за місто, умови ж є, — міркувала Марина.
— У вас маленька, але цілком пристойна дача, там можна було б нормально влаштуватися.
— Ага, а давай ти сама про це з мамою поговориш, — морщився Матвій, уявляючи реакцію матері на подібні заяви.
Марина кілька днів мовчала й ходила з невдоволеним обличчям, а чоловік не звертав уваги на таку поведінку.
Після чергового невдоволеного випаду з боку свекрухи вона в запалі емоцій і висловила пропозицію про переїзд на дачу.
— Тобто я повинна кинути свою квартиру тільки тому, що ви намагаєтеся вирішити демографічні проблеми в країні? — розлютилася Тетяна Василівна.
— Не обов’язково, — почувалася жахливо Марина. — Але так було б усім зручніше й спокійніше.
— Ну звісно, вигнати мене з власного дому — ідеальне вирішення всіх проблем, — витирала сльози жінка.
Потім весь вечір у квартирі пахло заспокійливим, і Матвій бігав між дружиною та матір’ю, які без кінця висловлювали взаємні претензії.
Насправді він був сердитий на обох, навіть хотів демонстративно грюкнути дверима й піти з дому, але потім оцінив рівень трагедії і, скриплячи зубами, виступав у ролі парламентера.
— З мене досить, — наступного дня сказала Тетяна синові.
– Я не буду далі ваші витівки терпіти, тож шукайте окрему квартиру або щось вирішуйте з появою у вашій родині третьої дитини.
— А що нам потрібно вирішувати? — не розумів Матвій.
— Оскільки твоя дружина вирішила мене з власної квартири вигнати, то я більше мовчати не стану, — впевнено говорила жінка.
– Дитячий садок у квартирі мені теж не потрібен, тому пропоную вам шукати окреме житло й жити там собі на втіху.
Матвій розумів, що оренду не потягне по грошах, а говорити про купівлю власної квартири, в принципі, не доводилося.
Дружину пробував переконати, щоб з матір’ю помирилася, і конфлікт було б вичерпано.
Тільки Марині гордість не дозволяла на мирову йти, і вона себе правою в усьому вважала.
Тетяні таке ставлення не подобалося категорично, і вона наполягала на переїзді сина з родиною зі своєї квартири.
Такі розбірки тривали місяць, а одного вечора Матвій просто не повернувся додому з роботи, а його телефон був вимкнений.
— Це ви своїми скандалами його дістали, — кричала розсерджена Марина. — Мені взагалі нервувати не можна, а доводиться все від вас вислуховувати.
— А може, Матвій втік, бо твоїх примх не витримує, — парирувала Тетяна. — А своїм станом прикриватися не варто, це не від великого розуму.
Знову свекруха з невісткою посварилися, і кожна при своїй думці залишилася.
А Матвій тільки вранці повернувся, сказав, що в друга ночувати залишився, бо більше не міг бачити скандали вдома.
— Діти постійно плачуть, а ви верещите, — зло відповів він Марині на запитання, де він ночував.
– Я більше не можу й не хочу жити в божевільні, зрозуміло?
— Тобто в усьому я винна, а твоя мати — свята жінка? — посилювала скандал Марина.
— Вона тебе проти мене налаштовує, — ображалася потім Тетяна.
– Синку, зрозумій, я ж тобі тільки добра хочу. Ну навіщо вам третя дитина, якщо ви й з двома не справляєтеся, і живете, наче на пороховій бочці?
Матвій усе частіше ставив собі подібні запитання й не знаходив відповідей.
Колись кохана дружина останнім часом викликала тільки злість і роздратування, тому не знаходилося слів і не хотілося шукати варіанти вирішення проблем.
Мати теж останнім часом поводилася дивно, і взагалі, дістала життя вчити.
Матвію було тридцять два роки, а вона все ще виховувала його й намагалася маніпулювати. Саме так він і висловив матері під час чергової виховної бесіди.
— От значить як, — одразу зорієнтувалася пенсіонерка.
– Спочатку я не влаштовувала твою дружину, тепер і ти мене на дачу жити виженеш? — знову діставала заспокійливі засоби Тетяна.
— Ну то й носися зі своєю коханою матусею, забуваючи про дружину в положенні! — кричала потім Марина.
— Я не просив тебе про це! — зі злістю сказав він.
– Дістали ви мене, обидві! Одна квартирою постійно дорікає, при тому, що я — єдиний син. Друга вирішила незаплановану дитину використовувати для тиску на мене. Нічого я вже не хочу, зрозуміло?
Тоді Марина вперше злякалася, дивлячись на спотворене злістю обличчя чоловіка.
Він знову пішов з дому, знову не ночував, а вона вирішила зі свекрухою поговорити.
— Ми з вами обидві можемо програти, — говорила їй Марина. – Матвій на взводі, раптом чого накоїть?
— Раніше треба було думати, — не здавалася Тетяна. – Я завжди кажу, що чоловіка дитиною не втримати, та й у тебе в голові толком нічого іншого немає.
Вчергове жінки посварилися й не дійшли жодного компромісу.
Матвій цього не чув, та йому вже й не було цікаво.
Він нещодавно познайомився зі спокусливою та жвавою Вікою, поруч з якою всі проблеми здавалися неіснуючими.
У неї була своя квартира, ділова хватка й уміння себе подати.
Поруч із цією красунею він не згадував про скандали матері та витівки дружини.
Потай, навіть від самого себе, він очікував пропозиції переїхати до її квартири, яка знаходилася майже в центрі міста.
Заради власного спокою та комфорту чоловік був готовий усіх кинути, не сумніваючись у правильності свого вибору.
Для виховання матері він уже давно виріс, від своєї дружини — втомився, від сина з донькою відмовлятися Матвій не збирався й збирався брати посильну участь у їхньому житті.
До ще ненародженого малюка жодних почуттів у чоловіка не було, він був йому не потрібен.
В принципі, він нікому не був потрібен із самого початку, тому що Марина просто хотіла ще більше прив’язати до себе чоловіка, і, бажано, «видворити» свекруху жити на дачу.
Але не вийшло, щось пішло не так, і тепер кількість проблем збільшилася для всіх.
Незабаром Матвій пішов із сім’ї та переїхав до коханки.
Марина провела половину часу при виношуванні в лікарні на збереженні, оскільки через стрес існувала загроза для дитини.
Маленьких онуків, Софійку та Данилка, на цей період забрала до себе в селище друга бабуся — мамина мама.
Тетяна Василівна насолоджувалася тишею та спокоєм на самоті у своїй великій порожній трикімнатній квартирі.
У належний термін Марину виписали з лікарні, вона вийшла на поріг з немовлям – хлопчиком на руках, її ніхто не зустрічав.
Жінка викликала таксі й поїхала в селище, до своєї мами.
Під час дороги сльози молодої мами капали прямо на гарний блакитний конвертик, у якому мирно спав малюк…
Ця історія на жаль є гірким уроком про те, як егоїзм, нерозуміння та непроговорені образи можуть зруйнувати навіть ті стосунки, що колись здавалися міцними.
Бажання Матвія втекти від проблем, його емоційна відстороненість від майбутньої дитини, помножені на розчарування та образу Марини, призвели до неминучого розпаду сім’ї.
Тетяна Василівна, хоч і отримала бажану тишу, але ціною розбитої сім’ї сина, що навряд чи принесло їй справжнє задоволення.