Ед Стаффорд — колишній капітан британської армії, авантюрист і дослідник.
Для свого нового телевізійного документального проекту «60 днів на вулицях» він залишив сина, дружину і їх затишний будинок на 2 місяці, щоб спробувати прожити життя бездомного протягом цього періоду. Він повинен був жити без їжі, грошей і даху над головою в середині зими. Роблячи це, він хотів з’ясувати, чому люди опиняються на вулицях і як їм вдається вижити.
Проблема бездомних актуальна не тільки в країнах, що розвиваються. Згідно з дослідженням, проведеним у 2018 році, в одній тільки Британії 320 000 людей не мають дому, тобто приблизно один з кожних 200 людей. Більша частина цих людей живуть в Лондоні, і багато з них є колишніми військовими.джерело
Ед Стаффорд, якому зараз 43 роки, вирішив з’ясувати, чому ці люди опиняються на вулиці. Для цього він жив на вулицях Лондона, Манчестера і Глазго протягом 60 днів.
Ед багато зробив у своєму житті, він пройшов по всій довжині річки Амазонки (приблизно 4000 миль) і у 2012 році потрапив в Книгу рекордів Гіннеса як перша людина, яка коли-небудь робила подібну подорож. При зйомках проекту Discovery Channel Ед повинен був жити на острові Оролуа (безлюдний фіджійський острів) без їжі, води, одягу або інструментів протягом 60 днів. Іноді його хоробрість підводила його, і він був готовий заплакати через найменшу проблему. Але саме життя бездомного стало для нього нервовим і страшним.
Життя бездомного було більш прибутковим, ніж думав Ед. Всього за одну ніч він міг заробити від 100 до 200 фунтів стерлінгів, більше, ніж середній лондонець міг заробити, маючи постійну роботу.
Також не бракувало їжі: добровольці роздавали бездомним безкоштовні гамбургери та інші фаст-фуди, а кількість їжі була набагато більшою, ніж насправді потрібно людям.
Наприклад, в Глазго Ед налічував 26 добровольців, що роздають їжу, в той час як було всього 2 бездомних. Один з бездомних навіть поскаржився, що його перегодовують.
Незважаючи на свої початкові побоювання, що він помре від голоду і схудне, Ед набрав 11 фунтів протягом 60-денного проекту. Пізніше тести показали, що у нього будуть проблеми з серцем, якщо він продовжить так харчуватися. Однак Ед ризикнув і спробував їсти зі сміттєвого бака. Одного разу він знайшов там дуже хороший салат. На жаль, він не міг по-справжньому насолодитися цим обідом, тому що він знайшов шматочок використаної жувальної гумки всередині їжі.
Крім того, Еду іноді доводилося митися водою з унітазів. Перебуваючи всередині туалету, він міг роздягнутися та очистити свербляче тіло. Деякі з них заробляють 100 фунтів, а потім йдуть додому, щоб прийняти гарячий душ.
Ед думав, що ніхто при здоровому глузді не вирішить проводити ночі на морозі, але насправді багато бездомних воліють вулиці тимчасовим притулкам. Один з жебраків міг заробити 20 фунтів за 20 хвилин, сказавши, що йому потрібні ці гроші, щоб заплатити за свій притулок, але насправді він витратив ці гроші на наркотики.
І, на його подив, Ед був не єдиним фальшивим жебраком. У деяких були свої будинки, але вони всі ще працювали на вулицях, як-не-як, легкі гроші. Вони просили грошей на життя, а потім витрачали все на наркотики та алкоголь. Один з цих фальшивих жебраків, Даррен, сказав, що він може заробляти до 600 фунтів стерлінгів за ніч, просячи грошей у п’яних відвідувачів пабу. Але зазвичай він йшов додому повечеряти й прийняти гарячий душ після того, як зібрав 100 фунтів.
Інший вигаданий жебрак отримав квартиру від уряду після того, як його випустили з в’язниці. Спочатку він збирався влаштуватися на нормальну роботу. Але його потенційні роботодавці пропонували йому 8 фунтів стерлінгів на годину, що він вважав неприпустимим. Тому він вибрав простіший спосіб заробити на життя.
За словами Еда, навіть справжні бездомні не потребували грошей настільки, наскільки їм потрібна психологічна підтримка, щоб мати можливість адаптуватися в суспільстві. Він також сказав, що, попри те, що він знайшов деяких хороших друзів на вулицях Лондона, він ніколи не буде давати гроші бездомним.
Попри труднощі життя на вулицях, до кінця експерименту Ед почав користуватися своєю свободою в цьому новому житті, в якому не було ніяких графіків або обмежень. Тим не менш, він підкреслив, що навіть ті, хто прийняв своє бездомне життя, насправді не хочуть вічно залишатися бездомними.
Деякі з них втекли від своїх наркозалежних батьків або уникли насильства у своїх сім’ях. У Манчестері Ед познайомився з Діною, яка була матір’ю 6 років. Вона стверджувала, що раніше була моделлю, і працювала з такими компаніями як Debenhams і M & S. Її життя пішло не в ту сторону, коли їй було 13 років. Її батьки розлучилися, і вона залишилася зі своєю залежною від наркотиків матір’ю. Коли Діні було 15 років, вона закохалася в хлопця, який став батьком її дітей. В даний час її діти живуть з батьком, а їй доводиться жити у тимчасовому притулку зі старих наметів і візків. Попри те, що Діна наркоманка, вона дуже сумує за своїм дітям.
Діна була рада запросити Еда у свій притулок і навіть поділилася з ним своїм печивом.
Під час експерименту Ед зіткнувся з великою агресією і наркоманією, він став свідком бійки між двома жебраками за краще місце, і поліція також загрожувала йому арештом за жебрацтво. Одного разу його спальний мішок навіть промок, бо хтось мочився на нього, і це був навіть не найгірший сценарій, через те, що спальні мішки деяких інших бездомних були спалені.
Через деякий час Ед повернувся до місця, де було встановлено притулок Діни, але жінки там вже не було.
А як ви вважаєте, чи потрібно давати гроші бездомним? Хто взагалі повинен займатися цими людьми? Може ви були свідком якоїсь цікавої ситуації? Діліться в коментарях!