Подаємо мовою оригіналу:
Зранку бігла до церкви. Харків – тихо-осінній, людей на вулицях мало. А настрій у мене – радісний та святковий.
Раптом побачила військового біля сусіднього будинку. «Треба привітати його зі святом» – подумала. Свято ж велике – День захисників України. Ще й Свято Покрови.
Рухаючись, я періодично поглядала на військового, щоб нікуди не подівся. А він, мабуть, спіймав моє стеження: якось напружився, почав відходити в інший бік. Я теж звернула в той бік, пішла за ним: бо – думаю – треба людину привітати, треба подякувати.
Військовий з якимсь напруженим нерозумінням кидав насторожені погляди в мій бік. А я ж не зупинялася )
Наблизившись, голосно йому кажу: «Зі святом!».
«Фух!» – аж якось полегшено видихнув військовий. Потім подякував.
Врешті, я зрозуміла, що незнайомим особам вітати військових у прифронтовому місті краще не треба ) Бо йди знай, які загрози несуть такі особи.
Більше я цього сьогодні не робила. Але ж хотілося! Бо, дорогі Харківські воїни, ви тримаєте тут Україну. Зі святом вас!