В двадцять шістьТетяна поїхала на відпочинок, взяла путівку до санаторію. Там і познайомилася з відпочиваючим сорокарічний музикантом Василем. Вони разом гуляли вечорами парком, музикант читав ліричні вірші власного твору, а одного разу Тетяна навіть наважилася залишитися у Василя в номері.
Коли вона повернулася з відпочинку – зрозуміла, що вагітна. Звичайно ж, вирішила народжувати, навіть мама її підтримала. Шукати батька дитини Тетяна не стала та й не хотіла.
Хлопчик народився справжнім богатирем, чотири з половиною кіло. Спокійний і не примхливий. Назвали Сергій.
Син ріс розумним та допитливим. Рано навчився читати, любив шахи. Тетяна записала Сергія на шаховий гурток при школі. У четвертому класі він уже отримав другий розряд, навіть їздив на районні змагання. З навчанням у сина завжди чудово, вчителі розхвалювали.
Успіхи Сергія, заслуга її мами, педагога з великим стажем. Бабуся багато часу проводила з онуком, поки Тетяна працювала. Саме вона заклала у Сергія фундамент знань, який допоміг у подальшому навчанні. На жаль, коли Сергій перейшов до сьомого класу, бабусі не стало. Стався інфаркт і швидка не довезла її до лікарні.
Про особисте життя Тетяна майже не думала. У селі молоді гарні дівки скаржилися на брак мужиків, куди їй. Сходилася з водієм Миколою, але він виявився запійним. Прожили рік і розбіглися.
Ще був Анатолій, сторож зі школи. Стрічка рідкісна. Ніч чергує – дві доби у телевізорі. Ні у дворі, ні вдома – ніякого порядку, а жер за трьох, ще й гроші на цигарки та пиво випрошував. Через півроку Тетяна викинула Анатолія з додому.
На роботі у фермера Ігнатьєва доводилося багато робити: возила тачки з гноєм, навесні садила розсаду, влітку полив і прополка, часто на спеку цілий день.
Взимку вирощували овочі у теплицях. Тетяна вставала раніше і йшла до господарства, підтоплювати печі дровами, іноді залишалася в нічну зміну. Фермер платив непогано, проте після сорока років здоров’я серйозно похитнулося. То в спині стрільне, то рука оніміє. Якось після роботи на протязі так прихопило спину, що вона пролежала на лікарняному два тижні.
— Звільню я тебе скоро,— сміявся Ігнатьєв.— Мені молоді потрібні та здорові!
– Федоре Михайловичу, дай хоч Сергійко школу закінчить…
Фермер пошкодував Тетяну, двадцять п’ять років вона майже у нього відпрацювала. Звільнив її від фізичної праці, прилаштував допомагати в конторі та підлогу в магазинах мити. Але й платив уже менше.
Сергій знав, що грошей постійно не вистачає, хотів піти після дев’ятого класу в технікум, але мати все ж таки змусила закінчити середню школу. Син трохи не дотягнув до золотої медалі, але все одно успішно вступив до університету.
Тетяна навіть продала будинок матері, щоб хоч спочатку заплатити за навчання. Але незабаром Сергій і сам почав заробляти. Його спеціалізація «Інформаційні технології», він добре знався на комп’ютерах і навіть створював власні програми.
Тетяна дивувалася, як син змужнів. Перетворився на гарного хлопця, копію батька, якого вона все ж таки зрідка згадувала. Син ще в десятому класі запитав, хто його тато, але Тетяна відразу перевела тему. Більше до цієї розмови вони не поверталися.
Невдовзі Сергій познайомився із Мар’яною, вона навчалася на четвертому курсі.
Він став рідше приїжджати додому, тільки дзвонив двічі-тричі на тиждень. Іноді надсилав фото, де вони з Мар’яною відпочивають.
– Сергію, звідки стільки грошей… – дивувалася Тетяна.
– Мої програми непогано купують, але велику частину грошей дають батьки Мар’яни. Вони дуже заможні люди.
Сергій розповів, що батько нареченої – директор заводу, а мама володіє торговим центром. Живуть вони у величезній квартирі із власним джакузі.
«Дарма він таку знайшов…— думала Тетяна.— Краще б когось простіше…»
Але дівка справді гарна. Очі, губастенька, завжди модно одягнена. Тетяна бачила Мар’яну лише на фотографії, скільки разів кликала в гості, щоб Сергій приїхав із нареченою, але вони відмовлялися, посилаючись на зайнятість.
Тетяна підозрювала, що Сергій соромиться. А чого соромитись? Вона в будинку шпалери нові наклеїла, вікна поміняла… невже син мати власну соромиться?
Тетяна тримала курочок, продавала яйця на базарі, відкладала із зарплати синові на весілля. Адже їй багато не треба. Супчик зварить, та картоплі.
Якось Тетяна сама поїхала подивитися як живе син і наречена. Батьки Мар’яни винайняли молодим двокімнатну квартиру неподалік університету.
Тетяна приїхала без попередження, набрала Сергія по телефону, щоби зустрів на вокзалі. Він здивувався, але все ж таки зустрів і привіз маму в квартиру.
Мар’яна невдоволено глянула на свекруху, привіталася крізь зуби і зачинилась у кімнаті. Тетяна уважно оглянула квартиру. Добре, чистенько … Все під рукою. Не треба воду тягати і баню топити.
Син налив матері чай і поставив вазочку з печивом.
– Коли весілля-то, Сергію?
– Вирішили на початку липня зіграти.
– Ви б хоч приїхали до села… допомогли трохи…
– Скоро приїду, мамо, тільки сесію здам.
– Приїжджайте разом, якщо вирішили одружитися – тепер завжди маємо бути разом…
– Разом… – сумно зітхнув Сергій. – А чому ти не разом із моїм батьком?
– Тому що так вийшло, Сергію… Таке буває в житті. Відбулася швидкоплинна зустріч… Але ти виріс розумним, красивим, я дуже пишаюся тобою, синку…
Сергій замислився.
– А чому Мар’яна втекла до кімнати? – поцікавилася Тетяна.
– До завтрашніх іспитів готуватись…
Тетяна допила чай.
– Я, мабуть, піду.
– Мам, залишайся. Переночуєш у нас.
– Ні, відвідала і на душі одразу якось спокійніше стало. Піду, я ще на вечірній рейс встигну…
– Я тебе проведу до вокзалу, – підскочив Сергій.
«Не такий він став, якийсь відчужений, холодний…» – думала Тетяна про сина, коли поверталася автобусом до села.
Сергій приїхав за два тижні, але всього на один день. Допоміг двері відремонтувати, поправив шифер на літній кухні. Тетяна нагодувала сина улюбленою стравою: смаженою картоплею із салом та кислим молоком.
Сергій попросив завтра розбудити раніше.
Вранці він збирався, взяв якісь речі зі свого столу.
– Я думала хоч дня на три приїдеш… – зітхнула Тетяна.
– Весілля за два тижні. Стільки справ. Мар’яна досі сукню не підібрала, шукаємо ресторан, з великим прогулянковим катером… Потім ще будиночок хочемо зняти, чоловік двісті буде…
Тетяна витягла із серванту пожовклу коробку, в якій лежали відкладені на весілля двадцять тисяч. Вона простягла гроші синові:
– Візьми, Сергійку. Може, купиш щось… А на весілля я ще займу…
Син забарився, але все ж таки взяв гроші.
– То мені коли приїжджати? — тихо спитала мати.— Може рано, трохи допомогти?
– Не треба, не приїжджай.
– Як?
– Мам, гроші я візьму, а на весілля ти не приїжджай. Соромно перед гостями, там такі люди будуть…
– А мати… мати означає не людина…
– Раніше треба було думати, коли мене без батька ростила… – промимрив син і вийшов із дому.
Ранок був сонячним та ясним. Тетяна вийшла за хвіртку. Вона довго проводжала поглядом сина, що йде. Їй було боляче на душі, але вона все одно бажала Сергію щастя та успіхів у майбутньому сімейному житті. Тетяна охрестила його хресним знаменням, зітхнула, і пішла у двір…
«Він все одно рано чи пізно зрозуміє, напевно, коли сам стане батьком, що для матері та батька немає дорожче за власну дитину…– думала Тетяна,– все ж таки не дарма кажуть: серце матері до дітей – віск, серце дитини до матері – камінь …»
Тетяна тяжко переживала рішення сина не запрошувати її на весілля. Але вона розуміла, що тепер у Сергія інше життя та нові пріоритети.
Декілька днів вона ходила похмура, ледь розмовляла з сусідами. Але потім взяла себе до рук.
Якось до неї прийшла сусідка Ганна Петрівна:
– Таню, ти чого така сумна останнім часом? Щось трапилося?
Тетяна розповіла їй про весілля Сергія та про те, що її не запросили.
– Та ну його! – обурилася Ганна Петрівна. – Яке може бути весілля без матері!
– Сергій тепер в іншому світі живе, – зітхнула Тетяна. – Мене там справді соромно показувати.
– Нісенітниця! Ти його мати, маєш повне право бути на весіллі свого сина. А якщо йому соромно – нехай червоніє!
Тетяна замислилась. Може Ганна Петрівна і має рацію? Вона виховала Сергія, виростила, на ноги поставила. Хіба це не дає їй права бути присутньою на такій важливій події в його житті як весілля?
Наступного дня Тетяна зателефонувала синові:
– Алло, Сергію! Це мама. Я все вирішила – приїду на твоє весілля у будь-якому разі. Ти мене не запрошуєш – ну й нехай. Я сама приїду без запрошення. Я твоя мати і маю повне право бути присутнім на твоєму весіллі!
Сергій осторопів від такої рішучості матері. Він спробував відмовити її, але вона була непохитна.
– Гаразд, приїдь, – здався Сергій. – Тільки не виділяйся там… Одягнися пристойніше.
– Звичайно одягнуся! Я для такої нагоди сукню купила. Ось побачиш, ти мною пишатимешся!
Куплена нею сукня і справді була гарною – блакитна в білий горошок. Тетяна ретельно причесалася, одягла всі свої коштовності – золоті сережки та ланцюжок із хрестиком.
У призначений день вона вирушила, на вокзалі її зустрів Сергій.
– Ну що, мам, чудово виглядаєш! – похвалив він, хоч у душі й переживав, як відреагують гості.
На весіллі справді зібралися багаті та імениті люди. Мати та батько Мар’яни були власниками великих компаній.
Коли Тетяна зайшла до ресторану, багато хто обернувся і здивовано на неї подивився. Деякі зашепотілися. Тетяна відчула себе ніяково.
Але вона вирішила триматися з гідністю. Привіталася з усіма чемно, побажала молодим щастя.
Під час гуляння вона сиділа скромно, майже нічого не їла і не пила. Зате з цікавістю спостерігала за тим, що відбувається.
Підійшов тамада, запропонував випити за здоров’я молодих. Тетяна підняла келих із соком разом із усіма.
Раптом пролунав дзвін розбитого кришталю – хтось упустив келих. Загомоніли, засперечалися.
Тетяна уважно оглянула обличчя присутніх та несподівано для себе побачила знайомі риси. За одним із столів сидів чоловік років під п’ятдесят. Він мав розумне, трохи сумне обличчя.
Тетяна здивувалася – то був Василь, батько Сергія! Вона впізнала його, хоча минуло майже тридцять років з їхньої останньої зустрічі. Значить, він родич чи друг сім’ї нареченої!
Тетяна відчула, як кров прилила до щоки. Василь теж дивився на неї і, здається, теж упізнав.
Тетяна вирішила підійти та поговорити з ним після весілля. Якщо такий несподіваний збіг обставин, чому б не дізнатися як склалася його доля? І Сергію цікаво дізнатиметься про батька.
Коли гості почали розходитися, Тетяна підійшла до Василя:
– Вітаю! Мене звуть Тетяна, чи ви пам’ятаєте нашу зустріч тридцять років тому?
Василь здивовано глянув на неї.
– Звичайно пам’ятаю! Так виходить… цей наречений – наш спільний син?
– Так, Сергію мій син від вас. Я так і не наважилася розшукати вас тоді. А тепер, мабуть, доля нас зіштовхнула знову…
Вони довго розмовляли з Василем про минуле та сьогодення. З’ясувалося, що Василь був добрим другом отця Мар’яни. Наречений та наречена теж підійшли до них.
– А звідки ви знаєте Тетяну Миколаївну? – Запитав Сергій.
– Так вийшло, Сергію… Це я твій справжній батько, – тихо промовив Василь.
Сергій від несподіванки навіть сів на стілець. Щаслива усмішка з’явилася на його обличчі.
– Ось це так! Виходить, ми з вами рідні! – зрадів він.
Тетяна не могла стримати сліз радості – її мрія розшукати батька сина та познайомити їх втілилася найчудовішим чином!
З того часу Василь часто відвідував їхню родину. Сергій налагодив із ним теплі стосунки.
Тетяна теж була щасливою. Незважаючи на всі труднощі, життя її поступово налагодилося. Після весілля Сергій із Мар’яною часто її відвідували. Тетяна раділа спілкуванню із сином та невісткою. Вона навчила Мар’яну готувати деякі сільські страви, котрі дуже подобалися Сергію.
Тепер Тетяна розуміла, що не дарма жила усі ці роки. Її материнська праця та терпіння окупилися сторицею. У неї з’явилися улюблені та люблячі її люди – син, його дружина та батько Сергія, її перше справжнє кохання.