Одягнена у військову форму вона бігала по кімнаті й, здається, була настільки зосередженою, що не звертала ні на кого уваги. А на дворі була майже ніч. «На першій лінії неспокійно, тому ми мусимо бути готовими у будь-який момент», – лише пояснила старша медсестра Дар’я.
Вона мініатюрна, серйозна, не надто говірка та дуже скромна. Зі своїх 22 років дівчина вже третій рік на війні. До військкомату Даша пішла одразу після Генічеського медучилища. Дуже хотіла потрапити на передову до старшого брата, який на той момент перебував у зоні бойових дій. Відтоді дівчина служить у 57-й окремій мотопіхотній бригаді.
«Я прийшла і сказала: «Хочу в армію». У мене брат служив, і я пішла за ним. Я – єдина дівчина у родині, у мене чотири брати, три з них – менші. Звісно, батьки й бабуся дуже переживали. До останнього я не казала, що ми у зоні АТО. Але, коли була на першій лінії, вони самі здогадалися й довелося зізнатися. Зараз також переживають, але змирилися з моїм вибором», – каже Даша.
За роки служби вона була під обстрілами, врятувала не одне життя та вилікувала багато бійців. Деякі з них знаходять медика у соцмережах та дякують. Своїх поранених, каже Даша, пам’ятає усіх до одного.
«Важких моментів у нашій роботі дуже багато. Наприклад, на початку 2017-го року у Пісках було двоє поранених. Важке мінно-вибухове поранення. Не вижили хлопці… Дуже пізно їх знайшли. Це найстрашніше для медика – коли ти не можеш врятувати, коли людина помирає на твоїх очах…», – говорить дівчина.
Зараз її бригада виконує завдання на першій лінії, тож, військові медики завжди у напруженні та готові виїжджати за пораненими на «нуль», евакуювати та надавати допомогу у будь-яку годину. Та краще тут, поруч із хлопцями, ніж вдома, – запевняє Дар’я.
«Я приїжджаю додому, а мені одразу хочеться назад, вже звикла до всього цього. Війна дала мені самостійність, досвід роботи, адже я прийшла одразу після училища. До речі, ще одна моя одногрупниця також пішла до війська. Щодо колективу, то влитися в нього було легко – як три роки тому, так і зараз, ми дуже дружні», – каже дівчина.
Наступного дня вона прокинеться рано вранці, привітається з усіма, вдягне військову форму та знову побіжить у своїх справах, не звертаючи увагу на пусте. Бо має знову рятувати, лікувати та підтримувати своїх побратимів.
Кожен із нас може допомогти українським бійцям вберегти життя та здобути перемогу: https://goo.gl/WxSfm6. Пам’ятайте, що просто зараз вони на передовій, щоб ми могли радіти кожному дню у мирних містах.
Автор: Yulia Vorona
Джерело