Під Сватовим поліг 22-річний французький доброволець Андреас Галлоцці. “Я б’юся за Україну та Європу”

Андреас Галлоцці був бійцем Інтернаціонального легіону. Коли почалася повномасштабна війна, він, не вагаючись, покинув мирну Францію, щоб стати на захист України. Під час виконання бойового завдання під Куп’янськом Андреас з гранатомета знищив російський танк, врятувавши товаришів. За це був нагороджений медаллю “За сумлінну службу” III ступеня. 

“У дитинстві Андреас колекціонував мініатюрні автомобілі та військову техніку, зокрема танки, — розповідає мама Героя Едіт Метьє. — Зі шкільних предметів найбільше любив історію. Андреас був нашою єдиною дитиною…” 

Пані Едіт каже, що син був справжнім романтиком: “Він хотів жити на благо людей, боротися проти всіх страждань, і тому за покликом серця вирішив стати на захист України. 

Андреас ніколи не розповідав ні про труднощі на фронті, ні про свої страхи. Він був стрільцем і часто мені повторював: “Мамо, я на своєму місці!” Він був добрим вояком. Перед Різдвом замінив свого пораненого керівника. Дбав про логістику підрозділу, влаштовував на лікування поранених бійців. А восени минулого року зі старого гранатомета Андреас знищив російський танк і тим самим врятував одного зі своїх бразильських побратимів, який повернувся додому на Різдво”. 

Родина Андреаса з нетерпінням чекала, коли й він живим та здоровим повернеться додому. І за великим сімейним столом усі разом смакуватимуть його улюблену піцу. 

Однак Андреас немов передчував, що більше не зможе побачити рідних і близьких. Незадовго до своєї загибелі він написав останнє повідомлення: “Моя рідненька ненько, мої дорогі рідні, мої найдорожчі друзі. Для мене війна закінчилася. Я ні про що не шкодую, я бачив великий героїзм і страшні жахіття. Я молюся, щоб доля була милосерднішою до вас. Наше життя на землі не вічне. Я дякую небесам за всі радощі, за все щастя і випробування, які принесла мені доля. Моє життя прекрасне і майже здійснилося. Ці слова будуть, напевно, останніми. Лише диво зможе мене врятувати. Я не зможу залишити своїх побратимів у цьому пеклі. Це мій божевільний вибір: я б’юся за Францію, Україну та Європу. Не сумуйте за мною, я знайшов свій сенс буття і непохитність. Єдине, про що я жалкую, це те, що не знайшов свого кохання і не встиг сказати, як я сильно вас люблю”. 

Андреас загинув у бою під Сватовим 16 лютого цього року від осколкового поранення у шию. За словами побратимів, позицію, на якій був Герой, накрило артилерійським вогнем. 

…Мама Андреаса щодня перечитує останнє синове повідомлення. “Я пишаюся ним. Я завжди буду ним пишатися. Часто дивлюся на небо і думаю про мого хлопчика, якийсь тепер там, серед зірок…” — каже, витираючи сльози, Едіт Метьє. 

джерело

Поділись з друзями...