Зараз по всій Україні біль, сум, скорбота та сльози які принесли росіяни в україну, однак українці вірять, що перемого вже не за горами, і зовсім скоро ми будемо святкувати перемогу.
Пропонуємо вашій увазі вірш який опублікувала Оля Киця на своїй сторінці у фейсбук
Стоїть малюк, закривши оченята, на личку рана, куртка вся брудна, до ротика підносить рученята, А у кремлі радіє сатана!
Де дівся дім, де іграшки поділись? Де ліжечко, в якому тихо спав? Де теплий плед, під ним із татом грілись, Коли мороз за носика щипав. Де книжечка із добрими казками? Машинки, ними грався з дідусем. А де усе, що так любила мама? Куди, скажіть, поділося усе?
Стоїть малюк, не може зрозуміти, що він зробив поганого комусь. Чому сидять заплаканії діти, і стогне чийсь згорьований татусь.
Бабуся в крик і падає на землю, благає всіх: “Рятуйте, поможіть!” бо десь отам, у цій руїні темній її донька з онуками лежить.
Це будуть перші згадки із дитинства: Руїни, сльози, страх і крик людей. Навіки закарбується це звірство. У душах всіх скалічених дітей.
Автор: Оля Киця, фото у статті ілюстративне.