– Не можу так більше! Набридло! – крикнув Степан, відсунувши тарілку. – Гидко дивитися у свою сторону.
– Степане, що не так? Несмачно? Тобі не сподобалося?
– При чому тут це? – сказав Степан, жбурнувши виделку додолу.
– Ти коли останній раз дивилася на себе в дзеркало? Поглянь! А вже після питай, що трапилося.
– Не розумію, що тобі не до вподоби, – сказала Галина, поправляючи свій халат. – Я ж іще не вернулася в свою колишню форму. Минуло мало часу. Всього чотири місяці. Ти ж сам бачиш, я стараюсь…
– Не бачу, – сказав Степан та встав з-за столу. – Ти ні чорта не робиш. Ну не знаю, їх менше! Стеж за своєю фігурою. Соромно в люди з тобою вийти.
– Це ж не на все життя! – намагалася виправдатися жінка.
Вона вже давно помітила холод зі сторони чоловіка, але думала, що це через появу дитини. Галина аж ніяк не була готова до подібних претензій.
– Донечка підросте, і все стане на своє місце Просто зараз ви вимагаєте чимало уваги.
– Нічого не змінитися. Мені неприємно з тобою знаходяться в одній кімнаті, не те щоб спати разом. Я подаю на розлучення. У мене з’явилася інша. Красуня, розумна, а головне – доглядає за собою.
– Ти думаєш, вона завжди буде такою? – запитала Галина.
Жінка ледь стримувала сльози.
– От народить, і стане такою ж!
– З чого ти взяла, що вона народжуватиме? – з подивом запитав Степан. – Я доньку свою заберу. У тебе ж нічого за спиною: ні роботи, ні рідні. Ілона виховає її як рідну.
– Не віддам! – закричала Галина. – Іди, куди заманеться, а донька залишиться зі мною.
– Тебе ніхто не питатиме, – сказав Степан та пішов до своєї нової пасії.
– Ілоно, ти сьогодні чудово виглядаєш, – сказав Степан, простягнувши букет квітів.
– А вчора виглядала не так? – запитала та.
– Ти в мене завжди прекрасна, – відповів улесливо чоловік.
Ілона аж зачервонілась.
– Проходь, я вже зачекалась. Зголоднів? Зараз я тобі погодную.
Степан сів на диван та вимкнув телевізор. Через сорок хвилин Ілона покликала його до себе.
– Не знаю, чи тобі подобається, але я старалася.
– Ти чого? Запах просто неймовірний. Гадаю, і смак також. Сідай поруч.
Степан нахвалював її страву, хоч йому вона не дуже й то була до вподоби. Розбалувала його Галина. Нічого, Ілона також навчатися.
– Я з Галиною розлучаюсь, – сказав Степан.
– Чесно? – Ілона намагалася не показати свою радість.
– Так. Тож тепер скажи мені, чи ти станеш моєю дружиною?
– Ну звiсно! – вигукнула Ілона та кинулася Степану на шию. – Тим паче хочу тобі дещо сказати.
– Ой, цікаво.
– Я вагітна, – після цих слів чоловік змінився на обличчі.
– І який термін? – цікавився він.
– Сім тижнів.
– Чудово, означать ще не пізно.
– Не пізно для чого?
– Ти маєш позбутися цієї дитини.
– Але я не хочу.
– А дитину матимеш. Я доньку в Галини заберу. Треба лише трохи зачекати.
– Я не хочу виховувати чужу дитину. Я хочу спільну дитину.
Хоче, їхні погляди дуже різнилися.
– Мені й доньки вистачить. Ще не вистачало тобі перетворитись в таку ж, як Галина. Невже тобі не шкода своєї фігури?
– Іди звідси! – крикнула Ілона.
– Тобто?
– Іди до своєї жінки. Хоч на її місці я б тебе послала.
Степан не міг зрозуміти, чим пояснена така реакція Ілони.
– Геть з мого дому! – крикнула жінка.
Степан повертався додому дуже розлюченим. Він уже був готовий дати дружині другий шанс.
У квартирі панувала тиша. Він зайшов до спальні та не застав дружини. Всі полиці були порожні. Тільки на столі лежав лист:
– Я дам тобі розлучення, але про доньку й думати не смій. Не така я вже й беззахисна, як тобі здається. Мені є кому допомогти. І жити маю де.
Я довго терпіла всі образи. Думала, все буде добре. Але ти поклав око на найдорожче в моєму житті – мою дочку. Прощай!