Цього року Галина вже третє Різдво святкувала без своїх дітей. Один син за кордоном, інший далеко в столиці живе, навідується з дружиною до матері дуже рідко.
Сини вже давно дорослі, мають свої сім’ї, важке життя їх так закрутило, що до матері зараз діла зовсім немає. А тим часом Галині вже 72. З кожним днем все важче занести дрова в хату. А хата в Галини після чоловіка добротна залишилася, він сам її побудував. Стіни високі, дах красивий, але ж скільки ж дров потрібно, щоб її опалити, цього року Галині прийшлося придбати аж дві машини сосни.
Одна розрада у Галі, що поруч з нею живе молода сім’я. Катерина мало не щодня біжить до бабусі, почастує чимось смачненьким, її чоловік Михайло постійно воду носить до її хати. А дітки щоліта бігають до старенької сусідки погратися, дуже люблять бабусині цікаві історії про її життя, які вона з радістю їм розповідає та фрукти і ягоди з її великого саду, який ще чоловік колись посадив.
Ці люди стали для бабусі ближче рідних людей, вона їх дуже любить, наче своїх рідних.
Коли Галині було 70, сини з сім’ями своїми вперше за багато років зібралися разом в материній хаті. Коли повечеряли і онучата з невістками пішли в іншу кімнату, мати почала розмову зі своїми синами.
Галина сказала, що їй важко все самій жити у великій хаті, бо холодно, грубу потрібно палити, воду відрами носити, не справляється вона з цим. В усьому допомагають сусіди. Сини матір пошкодували на словах, сказали, що приїжджатимуть частіше, на тому й все. Розмова забулася, а за два роки нічого не змінилося.
А на це Різдво Галина занедужала, навіть куті не змогла сама зготувати.
Коли дізналася про це Катерина, вона з чоловіком та дітьми прийшли до старенької, розділили з нею цю Святу Вечерю, все принесли з собою.
Галина добре подумала, що хата в неї велика, місця вистачить усім і наступного дня покликала Катерину з чоловіком на розмову. Вона сказала, що буде дуже вдячна, якщо вони її доглянуть, і, якщо вони погодяться, то вона візьметься переоформляти хату на них. Бо сини з дружинами до неї не навідуються, а їй важко одній вже, навіть кружку води нікому подати.
Катерина сказала, що нічого не потрібно їм, вони й так допомагатимуть старенькій, та Галина наполягла і сім’я тоді погодилася.
Синам Галя нічого й досі не сказала, про своє рішення мовчить. Якщо мати їм байдужа стала, то хай дізнаються, коли час прийде від чужих людей, можливо тоді її й зовсім вже не буде у цій хаті. Але чи шкодуватимуть вони за нею? Хто зна.