У Карпатах існує стародавній звичай, якого немає в інших регіонах України

У деяких гуцульських селах й досі дотримуються унікальної традиції прощення гріхів праправнуками

Християнський обряд, під час якого праправнуки здійснюють прощення всіх гріхів своїй прапрабабці чи прапрадідові, колись був поширений у багатьох країнах Європи. А до наших днів зберігся лише в Україні. “Експрес” знайшов родину, в котрій обряд “Прошші предчіт” здійснювався вже тричі.

Так, дворічна Алінка Цвілинюк, що живе в селі Вигода Верховинського району, стала предчі для своєї прапрабабці Сеньки Гаврильчук 1930 року народження, здійснивши родинний обряд “Прошші предчіт”.

У Карпатах існує стародавній звичай, якого немає в інших регіонах України

…Минаю річку Черемош. Біля єдиної на Верховинщині цегляної церкви звертаю до помешкання Цвілинюків. Зі старенької дерев’яної хати вибігає біляве блакитнооке дівча. Це і є предчі Алінка Цвілинюк. Заходжу до хати й розпитую в мами Аліни — Іванки – про їхню унікальну родину.

Жінка розповідає, що свого часу, в трирічному віці, прощала гріхи своїй прапрабабці Марії Кікінчук.

 

“Саме прапрабабця Марія в нашій родині була першою предчі, – розповідає Марія. – У 1913 році здійснила обряд предчі для своїх прапрадіда та прапрабаби Василя та Василини Білачуків із присілка Пушкар. Потім це повторила я, а моя донька Алінка наразі цей обряд звершила не повністю”. Тож вона знову робитиме це наступного року.

 

“Тільки праправнуки-предчіта мають сакральне право звернутися до Господа Бога, щоб Він допоміг простити всі гріхи прапрадідові чи прапрабабці, – розповідає про унікальний обряд краєзнавець Іван Зеленчук. – Тоді старенькі помруть безгрішними.

Обряд “Прошші предчіт” проводять у трьох різних формах. Передусім прапрабабусі чи прапрадіду потрібно взяти в руки хресну сорочечку свого предчіти і помолитися до Бога. Коли дитині виповниться один рік, їм потрібно напитися води з рук свого предчіти. А після двох років — усно попросити в свого предчіти прощення своїх гріхів. А предчі відповідає: “Хай Бог прощає та й я прощу”.

 

Іван Зеленчук був свідком цього обряду 17 років тому, коли предчі була Іванка. Він пригадує: “Тоді в старому будинку зібралась родина Кікінчуків, що складалася із чотирьох поколінь матерів. Марія Кікінчук – 1910 року народження, Сенька Гаврильчук 1930 року, Василина Шайваровська – 1959, Світлана Кімейчук – 1976 року народження зі своєю трирічною донькою Іванною. Дівчинка простила гріхи своїй прапрабабі Марії, повністю дотримуючись традицій”.

 

“Чому цей обряд називається “Прошші предчіт”?”, – запитую в пана Зеленчука. “Гуцули-старожили називають четверте покоління нащадків одним коротким словом – “предчіта”. Тож назва означає “прощення праправнуків”.

Сьогодні мало хто використовує цей старовинний християнський обряд. Адже для цього людині потрібно дожити майже до столітнього віку, дочекатися не лише народження і хрещення предчіт, але й того часу, коли вони зможуть самостійно ходити і говорити. До речі, колись за це прапрадід і прапрабабця обдаровували своїх предчіт гарним вбранням, коровами, конями та вівцями.

 

Старожили Гуцульщини вважають, що на ті вибрані родини, у яких прапрадіди чи прапрабаби дочекались предчіт, сходить Боже Благословення, і тому вони розквітають у своїх нащадках.

Фото з відкритих джерел

Поділись з друзями...